Зелені, брудні і відсирілі стіни чимось нагадували Анні підвал, в якому її тримали п'ять років. Таким же холодом і огидністю несло від цих стін. Зло. Ось що воно таке, але дівчина вже звикла до цього. Заснути або просто жити в світлому будиночку буде для неї неможливим тепер. Це травма, і вона ніколи не зможе від неї позбутися. Це частина її життя, частина того, що вона пережила, і частина того, що вона повинна буде прийняти і відпустити, але не забути, ні. Вона ніколи не забуде запах плоті і крові, запах смороду, який вона вдихала останні п'ять років, запах власного «я». Вона загубила себе. Перестала розуміти що і до чого. Збожеволіла. Де була реальність, а де вигадка? Вона не знає, це досі для неї загадка. Можливо, те що вона сидить в поліцейському відділку – просто її сон? Можливо вона не вибралась звідти, не втекла? А можливо все це просто її уява? Саме викрадення – сон? Вона не знає. Анна втратила відчуття реальності й вигадки. Вона навіть не звертає на це тепер уваги. Їй все одно. Буде що буде. Чого їй боятися тепер? Тоді, коли все скінчено?!
— Анно, ви бачились вже з батьками?
— З ким?
— З батьками.
— В мене є тільки – я, і більше нікого.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Анна. Тисяча вісімсот двадцять сім днів пекла
Mystery / ThrillerПересічна дванадцятирічна школярка, пересічний білий міні-вен, хто б міг подумати що Анну спіткає многолітнє поневолення "пересічним" психопатом. Роки проведені в ув'язненні переслідували її, з думок ні на хвилину не зникала та темна кімната, ті за...
