***

701 75 0
                                    

Денис стояв посередині зали і увесь час споглядав на вхід, все чекав, коли ж відчиняться двері і появиться Анна. Він уже був почав переживати через те, що вона могла не прийти. Він дійсно почав сильно хвилюватися, адже на початку він був певний, що вона прийде.

Грала спокійна музика, та Денис цього і не чув, все дивився на двері не відриваючи свого погляду, чекав...

В його руках була одна червона троянда, він зірвав її по дорозі сюди, надіявся, що Анна прийме її і усміхнеться, адже він бажав подивитися на ті ямочки біля кінчиків губ. Він планував обійняти її в знак привітності і вдихнути ненадовго той солодкий запах, який завжди витав навколо неї. Він планував запросити її до танцю, щоб злитися тілами і бути одним цілим. Невже всього цього він зробить?

Його погляд дальше був на вхідних дверях, пройшло вже більше п'ятнадцяти хвилин, але він дальше чекав...

Музика дальше грала, час йшов, люди насолоджувались заходом, а Денис все далі дивився на двері, надіючись, що зараз в них ввійде Анна.

Пройшло вже більше години, та дівчини далі не було, а Денис все її чекав...

Нарешті, коли благочинний бал закінчився і всі почали розходитися хто-куди, Денис усвідомив, що Анна не прийде, вона не прийшла і вже ніколи не прийде.

Хлопцю було дуже важко на душі, йому дійсно було погано. Він не розумів, що зробив не так, чому вона так вчинила, чому зробила йому так боляче.

Денис вийшов на вулицю і постояв там трішки, вдихав повітря, адже йому його дуже не вистачало:

— Що? Так засмутився? — раптом хлопець почув до болі знайомий голос. Той прекрасний голос, що був для нього, як наркотик. Денис оглянувся і помітив Анну. Вона була прекрасна. Чорне плаття до колін, чорні туфлі на підборах, червона помада, що підкреслювала всю витонченість її губ, волосся заколете заді і та чарівна усмішка, якої все чекав хлопець протягом двох годин.

— Що ти тут робиш? Все вже давно скінчилось.

— Знаю. Вибач, я не могла туди ввійти і вибач, що не можу пояснити причину. Та вечір ще не скінчився.

Дівчина підійшла до хлопця взяла його за руку і повела в наперед заплановане місце.

То був парк. Глибина парку, де ніхто і ніколи не ходив. На алеї були розставлені маленькі свічки колом, а на лавці стояла маленька колонка, яку Анна позичила в Петра, щоб порадувати Дениса гарними піснями.

— Надіюсь тобі сподобається. Так значно краще, чи не так?

— Як ти..?

— Легко і просто. Надіюсь мої вибачення прийняті.

— Навіть більше, ти повернула мене до життя.

Хлопець простягнув дівчині червону троянду, яку весь цей час тримав у лівій руці і обійняв Анну, так як і планував.

Дівчина увімкнула музику, і Денис запросив її до танцю. Дівчина ані трохи не вміла танцювати, а тому весь час ставала хлопцеві на ноги. Та він тільки сміявся з її незграбності і з того, як червоніють її щоки від сорому.

Тоді. Хлопець ніжно взяв Аніні руки і оповив ними свою шию, а сам поставив свої руки їй на стегна. Так було значно краще.

Вони наче перемістилися в якийсь зовсім інший світ, де немає ніяк турбот і проблем, де є тільки вони, і більше нікого.

— Ти дивовижна, — раптом промовив Денис.

— Ти помиляєшся. Я значно гірша ніж ти можеш собі уявити.

— Для мене – ти дивовижна.

На душі стало якось неймовірно тепло. Анна повірила словам Дениса. Йому неможливо було не вірити. Їй подобалось те, що він вважав її хорошою, це була омана для неї, адже в ті моменти, коли із нею був цей хлопець, вона не відчувала себе такою поганою, хоча знала, що вона ще гірша ніж просто погана, вона жахлива людина, жахливішої за неї немає.

Раптом хлопець помітив шрами на її плечах. Вони були по всьому її тілу. Його серце защемило від болю. Боже, що ж вона пережила? Йому було дуже цікаво, та наважуватись спитати в нього не хватало сил. Він не міг, вона тоді зламається, втече від нього.

До горла підкотився ком. Йому стало значно важче дихати, та все ж він посміхався, не міг видати свого страху. Так, він боявся того, що Анна зазнала в минулому багато болю, його це лякало.

Щоб не думати про всі ці речі, хлопець просто взяв і поцілував дівчину. Ніжно, але з сильним бажанням. Анна відповіла, вона просто не могла розвернутися і піти. Сил на це не було. То була така спокуса, від якої не можливо було відмовитись.


Анна. Тисяча вісімсот двадцять сім днів пеклаWhere stories live. Discover now