Мене звати Анна, моє життя круто змінилося через один випадок який досі не вкладається в моїй голові, несподіванна зустріч, магічна школа і таємниці, що приховують хто я є насправді. І безліч помилок. Та в мене є шанс змінити все, принаймні я на це...
Сьогодні погода виявилась напрочуд гарною, хоча це дуже дивно для середини осені. Я, як завжди сиділа на старій лавці у давно закинутому парку, і згадувала пережиті моменти власного життя. Завжди любила сюди приходити коли мені погано на душі, чи коли просто хотілось побути наодинці з власними думками. Ой вибачте, що не представилась, мене звати Анна Климова, мені 17 років, на вигляд гарна, проста дівчина та зовнішність була в мене не звичною для всіх інших людей, як на їх думку. В мене було довге червоно-гарячого кольору волосся, яке переливалось ніби хвилі в морі, і можна було розглядати ще й відтінки жовтого. Всі говорили що це пофарбоване волосся і сміялись, що ніби, ще в синій могла пофарбувати, та я навчилася не звертати на це увагу, адже з дитинства знаю що доводити комусь щось лише втрата власного часу, та й фраза що нервові клітини не відновлюються припала до душі, так що мені було байдуже на їх думки. Хоча в дитинстві я часто запитували у мами чому в мене таке волосся, на що вона посміхалась і говорила, що я особлива. Та як в 7 років, так і в 17 я не знайшла в собі якоїсь великої особливості. Щось я відійшла від теми, ріст в мене був 170,а вага 50 кг і я цим пишалась, ніколи не сиділа на дієтах і взагалі вважаю що це лише виснаження власного організму. І очі, великі очі темно-синього кольору, та іноді я помічала, що вони можуть змінювати колір, це було неперевершено і одночасно дивно.
Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.
( Анна Климова )
Хлопця в мене немає, та я не засмучуюсь просто вірю, що настане час і зможу зустріти того хто підкорить моє серце і душу. Хмм, щодо друзів то в мене є лише один єдиний друг якому я можу довіритись, і знаю, що він мене ніколи не зрадить, та він зараз в іншому місці, і мені часто його не вистачає... Від власних роздумів про погоду і життя мене відволікла моя улюблена ніжна мелодія на телефоні, я дістала його та підняла слухавку
- Алло, я слухаю - промовила перша очікуючи хоча якихось дій від співбесідника, та хриплий звук занепокоїв. Я не була чутливою дівчиною, а навпаки з власним характером створювала сама собі чимало проблем і потім самостійно розв'язувала їх, та від почутого волосся заворушилось
- Ти скоро будеш моя...- від цього бридкого, скриплячого голосу ставало погано та я вирішила не показувати свої справжні емоції, як і робила це раніше
- Хмм, а мені цікаво, ви ж скажете коли цей час настане щоб я підготувалася.- схоже він цього не очікував адже у відповідь я змогла ледве розчути слово 'чорт' і якісь дивні звуки, далі тільки гудки.
Мда, сиділа собі нікому не заважала а тут на тобі, сюрприз. Як усе дістало. Ех потім розберусь, потрібно повертатися. Я спокійним кроком дійшла до свого байка. О так, в мене є власний мотоцикл, і я не знаю щоб без нього робила б, я його так люблю,адже змогла купити на власні зароблені гроші ще в 16 років. Тяжкі були часи хоча і зараз не найкращі... До власного будинку залишалося проїхати лише три вулиці, як раптом по серед дороги я помітила дивний силуети людини яка стояла в чорному балахоні з накинутим капюшоном. Дивно скоро буде 22:30 і людей в таку пору рідко тут можна зустріти ще й таких. Я намагалася оминути його і проїхати далі, як раптом він однією рукою зупинив мотоцикл, і обернувся до мене обличчям. Я змогла розгледіти що це молодий хлопець років 20, і що в нього очі сяяли світло- блакитним кольором, він щось промовив губами та розчути що саме він сказав я не змогла, далі лише темрява і пустота в середині...
( Це моя перша глава, тому чекаю ваших вражень та коментарів, вибачте що вона така маленька та все ж мені цікаво, як ви думаєте що сталося з Анною?)
