Швидше Вітру. Три Шляхи Полум'я

Перша зустріч з Хранителем

Я справді не була до цього готова, з цієї кулі вирвалось безліч різноманітних знаків, фарб, стихій, тварин, та багато всього. Очі розбігались і я затамувавши подих пішла до дверей які несподівано з'явилися поряд. Я не думала про те, що очікує мене там. Страху не було, сумнівів також. Було тільки бажання, скоріше дізнатися, що там. І я не змушувала себе довго чекати. Відкривши двері, світло засліпило очі, я аж примружилась

- Відкрий очі дитино - пролунав чийсь дзвінкий голос поблизу, і я побачила великого дракона, він був такий гарний, величний, в кольорі червоний з переливом в жовтий. Справжній. Щооо тут ще й дракони є? Схоже я сказала це вголос, спостерігаючи як дракон сміється. Ну серйозно, ви бачили як сміється, дракон..от і я в шоці.

- Я тобі більше скажу, ти познайомишся з багатьма моїми братами, від яких..емм, як би сказати - продовжив той і ніби обдумував що сказати, ще й кігтиком потер по бороді, комедія - А сама дізнаєшся - І знову розсміявся, це він тільки що мене обламав, чи що.

Ну ви це бачили, моя голова і так ледве працює в цьому балагані, а він мені ще загадок доставляє.

- Ааа, що я тут роблю, і що це за чарівне місце? - продовжила я дочекавшись поки дракон заспокоїться, було цікаво де я.

- Вибач мою безтактність, просто давно сюди ніхто не приходив, втрачаю хватку - промовив той, а я стояла і намагалась зрозуміти що він тільки що сказав, та схоже дивуватися мені ще зарано - Я один із хранителів цієї школи, і страж порядку в цьому світі, Ланселот Гільгвінтон, можеш називати мене просто Ланс - гордо промовив той і знову посміхнувся, тільки це було більше схоже на оскал.

- Ви Хранитель, то значить це ви мене сюди перенесли? - прискіпливо глянула на нього, я звісно була здивована такому повороту долі, але зараз я найбільше хотіла, повернутися назад, додому - Тоді ви зможете знову..

Та договорити я не змогла, як він заричав

- Ні ми не зможемо доправити додому, в нас нема такої сили - трішки опечаленим та строгим голосом сказав той, звісно я намагалась триматись, та розуміння того, що я більше ніколи не зможу побачити маму і..Та як це так, чому я. Сльози котились по щоках, а я лиш стирала їх долонями.

- Дитино, не плач, ти зможеш самостійно знайти в собі ті сили що відкриють портал, послухай мене, часу мало - спокійно промовив хранитель, і я заспокоївшись, тихо слухала, намагалась вловити і запам'ятати усі його слова, що я справді зможу повернутись, надія є. - Запам'ятай, в тобі тиче не проста кров, та щодо цього не можу тобі нічого сказати, ти мусиш з'ясувати це сама, ти зможеш, але знай, ти не звичайна в тобі є день і ніч, ти маєш такі сили за якими полює демон. Вчись, і вивчись, тоді ти зможеш здолати його. І вір дитино, вір, ти не будеш сама, все в твоїх руках, як і наші долі... - останні слова він промовив уже зникаючи, і зник, залишивши в голові купу думок та в серці надію що повернусь додому..