Швидше Вітру. Три Шляхи Полум'я

VOP. Шон Квіртон...Чому вона тут?

Коли я йшов з пар до кімнати, то помітив за поворотом знайомий силует. Та відразу потер очі і подумав, що можливо помилився, адже цього просто не може бути. Та всеж мовчки попрямував в той самий напрямок, що і дівчина, яка постійно віддалялась. Я уже хотів викрикнути, щоб та зупинилась, та не встиг. Дівчина зупинилась і обернулась. Я просто моментально завмер на місці. Це не можливо. Повторяв собі під ніс, коли та підходила блище

- А я тебе шукала - промовила та ніжним, спрокійним як завжди голосом, вона була такою лише з ним, всі інші знали її холодною та недоступною - Ти чого мовчиш, братику...- ухмильнувшись підійшла блище до мене і простягнула руки, запрошують в свої обійми, вона часто так робила, хотіла бути схожою на маму, хоч і погано її пам'ятала.

- Чому ти тут?- оговтавшись ніби від сну відразу промовив я, а Лія опустила руки, і тяжко видихнула

- Я сама не розумію - опустивши голову промовила та - ВІН прийшов і сказав, що я переводжусь в твою школу, і сьогодні ж відправив сюди - продовжила та, а я все думав, що задумав вітчим, навіщо він затягує сюди Лію, ця ситуація дратувала, і я схопив сестру за руку, пішов до того хто міг хоча б підказати що це означає, хоч і як не хотілося з ним бачитись.

Лія йшла мовчки, вона завжди мовчазна, та сьогодні аж занадто. Схоже вона теж не розуміла навіщо це все. Чи може думала про щось інше. Ми йшли по коридору, і залишилось кілька поворотів до того самого місця, коли...

- Шон - промовила тихо Лія, зупиняючи мене і я глянув на неї з нерозумінням, хотів уже запитати що сталось, але та сильно мене обняла, ніби в останній раз. Я не розумів, що сталось, та всеж обняв її у відповідь ще сильніше. Вона все, що в мене є, і я не дозволю зламати їй життя, як вони зламали його мені. - Я сумувала, за тобою - ніжно промовила вона, від чого моє серце просто розривалось від болю

- І я, сестричко - хрипло прошепотів я - Тебе ніхто не ображав?- серйозно запитав я, на що та захитала головою, і сказала що все добре, аж від серця відлягло.
Я відпустив її, і ми прямували далі по коридору, та вже більш впевнено. Потрібно розібратись з цим усім, поки не пізно.

- Шон, а що це за дивна дівчина тут навчається? - знову пролунав її голос, дивно, вона ніколи ні про кого не запитувала, схоже вона її справді чимось зачепила, хмм, хто ж ця дівчина, я продовжував іти, але уважно слухав сестру - Вона сиділа зі мною на парі, коли всі повтікали, та мені було все одно, а потім вона сіла до мене в їдальні, сказавши що це її столик, вона справді дивна - задумливо промовила вона, а мені стало цікаво