Швидше Вітру. Три Шляхи Полум'я

Нові дива

- Ти що вампір? - з широко відкритими очима запитала я у хлопця, коли побачила ікла і його очі стали повністю чорними, здається що вони були темніші за саму ніч, той лише дивився на мене та явно насолоджувався видовищем

- Бери вище..я демон - гордо промовив він, а я уже підбирала свою щелепу, яка уже була на підлозі від шоку, коли той знову глянув мені в очі

- Ти.. ти що, серйозно - невірячи в очевидне промовила я, так тут є вампіри,  ще й демони, які відкриття чекають мене далі..

- Більше ніж, та якщо, ти мене розізлиш ще більше то побачиш мою другу іпостать, хочеш цього?- прошепотів мені прямо в обличчя демон

- Ти що, мені погрожуєш?- проговорила я розуміючи що потрібно взяти себе в руки, а інакше буде погано, і погано буде саме мені, як раптом мене ніби осяяло, він демон, так само як і той що переслідував мене у снах, і поставив цю кляту мітку - Ти що служиш тому темному демону?- прямо запитала в нього, те що хотіла, а той аж розізлився

- Не прирівнюй мене до цього, він вигнанець, не один із нас, ясно, і якщо ти ще хоча б раз скажеш про це - запнувся той і зі злістю вдарив кулаком в стіну біля моєї голови..діло паршиве..його окутала чорна хмара диму..невже це і є перетворення в другу іпостать, чорт, що робити? Все перекрутилось в моїй голові, та раптом з'явилась ідея, не знаю чи спрацює, та щось ніби підказує в середині, що потрібно спробувати, гірше не буде, сподіваюсь.

- Марк, припини, заспокойся, чуєш - та це не спрацьовувало, він мене не чув, а чорна хмара ставала ще більшою -  Марк, досить -прокричала я що є сили, і простягнула ліву руку де була мітка до тієї хмари, і те що сталось далі, я ніби бачила увісні. Весь той чорний туман зникав, мітка почала поглинати її, я забирала в себе усе те що окутало Марка, диму ставало все менше і хлопець впав на коліна важко дихаючи, а я навпаки відчувала прилив сил. Що це було, як я змогла забрати майже всю його силу. Я глянули на мітку, вона почала зникати ніби нічого і не було. Я обернулась до Марка, він уже лежав без свідомості, чорт, та що ж це таке. Я ледве його підняла всеж таки він пушинкою не був, і направилась в цілительське крило, дорогу я уже знала, тому всі сили покладала на те, щоб все ж таки його дотягти. І чому тут немає жодної живої душі. От згадала про душі і прямо перед носом, з'явився Зак.

- Та щоб тебе - промовила я потираючи забите місце - Зак, чим ти думав, коли так з'являвся - непереставала бубніти собі під ніс я, помаленьку піднімаючись з підлоги