Ромашковий чай

Частина 3

Ооой! Я за тою школою забула зовсім розповісти про себе! А то ви навіть приблизного уявлення не маєте про мене. Мені 15 і я Ліна. Мені жах як подобається це ім'я, хоча не люблю, коли мене називають Лінка або Лінуся(так завше каже моя мама). Як ви вже зрозуміли, я зовсім не люблю школу, проте вважаюсь чи не найкращим учнем класу (після Свєтки звичайно). Я живу в маленькому місті і прогулятись тут немає де, окрім затишного парку біля школи. Я маю велику сім'ю. Мама, тато, менший братик, старші сестричка і брат. Зараз я живу з меншим братом і батьками, бо ті навчаються. І яка це мука, кожного дня чути гризню малого, який постійно жаліється на мене. Швидше б випускний! Взагалі я планую поступити після 9 класу на акторську майстерність. Зізнаюсь, я схильна до таких речей!
Я просто божеволію від музики. Можу навіть на уроці втикнути наушники в вуха і слухати плейлист безкінечно. У мене є подруга Саша. Вона така ж божевільна як і я. Ми вже звикли один до одного, тому довіряємо, що найголовніше! Жах як люблю співати. Тато навіть записав до музичної школи, проте вона знаходиться в іншому містечку, тому їздимо ми туди машиною. Зізнаюсь, характер у мене не найкращий. Принаймні так каже моя маман. Ніхто поки зо не зміг розгадати його. Я себе називаю «таємнича Ліна», бо іноді і я не можу зрозуміти, що робиться у моїй душі. Ах, щодо хлопців. Тема не найкраща. Маман постійно дістає своїми питаннями щодо хлопців, навіть недавно хотіла завести розмову про інтимні стосунки чи щось подібне. Ага, ще чого! Я цього вислуховувати не збираюсь, тому чемно вийшла з кімнати. Виросла я рано. Розуміла деякі речі ще в 6 класі. Не соромилась ніколи про це спитати маман. Але коли вона починала подібні розмови, я не терпіла і просто виходила з кімнати. Що ж, тепер ви знаєте достатньо про мене, тому читайте далі!
Знову ранок. Не люблю ранки. Треба вставати в школу. Збиратись і так далі. Я прихильна більше до того, щоб просто поніжитися у ліжку і пошниряти в просторах "Instagram" і «ВК». Але мої мрії завжди розвіює маман, яка приходить кожен ранок і будить мене.
- Вставай, сплюхо! Школа чекати не буде! Будильник он уже дзвонить 5 хвилин.
- То скажи, хай передзвонить! Я хочу спати.
Маман зробила найгіршу річ, яку робить кожного ранку - засунула мені під подушку будильник, і я просто вимушена була встати, щоб принаймні вийняти годинник з-під подушки.
- Мам, ти просто хочеш моєї смерті! - з такими словами я рушила у ванну.
По дорозі до школи я згадала, що сьогодні 13 березня. П'ятниця. Та ну маячня. Не вірю в таке! І в цей момент перечепилася через якийсь бісовий пеньок, що чомусь опинився посеред дороги. Ооооой! Тепер точно все піде шкереберть. 3 контрольних і ще те міськВНО. Новий однокласник.
П'ятниця 13. Як я і казала контрольні я завалила. Зараз повинна приїхати перевірка. Я сиділа на уроці і просто втупилась в вікно. Просидівши так 45 хвилин ми з Сашою пішли на перерву.
- Чула, ти Саш їздила в Голландію, - раптом почула я голос Свєтки, місцевої вискочки. Вона щось балакала до Саші. - Кажуть, там є вулиця червоних фонарів. То скільки беруть за сеанс? - зареготала Свєтка.
Саша помітно спохмурніла. Так, справді, вона недавно їздила в Голландію з батьками. Та та поїздка не закінчилась нічим хорошим. Там вона завела собі хлопця. Скажемо так, курортний роман. І що ви думаєте? В день виїзду з Голландії той козел сказав, що таких дурнуватих українок ще не зустрічав ніколи. Облаяв Сашуню всілякими гадостями і зник з її життя. Депресія у неї була не з найкращих.. Та вона це пережила. А тут ця Свєтка як біда на голову. Зате я не розгубилась:
- А ти що, прицінюєшся? Похвально! Не все ж життя на шиї в маман в папки сидіти. - відрізала я.
Свєтка помітно розсердилася і просто втікла до класу. Саша розсміялася:
- Слухай, подруго, ти іноді такі фразки хапаєш. Я просто в шоці! Дякую, що заступилась, а то від тої дурепи що хоч можна чекати!
- Будьласка. Так її і треба, хай знає коли язик висувати.
З хорошим настроєм ми пішли на урок.
Перевірка досі не приїхала. Може це і на краще? Той хлопець теж не приїде значить. Цілий урок якогось біса я думала про нього, яким він буде, уявляла його. Та раптом сильний біль в животі зірвав мене з місця і я відпросилась вийти. Підійшовши до туалету я ледве не вирвала! Мені було дуже зле. Добре, що в кишенці було «Активоване вугілля» і я швидко його випила. Випорожнивши шлунок, я підійшла до умивальника. І раптом в дзеркалі помітила чиюсь постать. Це був хлопець мого віку. Такий русявий, в окулярах, з смішними веснянками, в крутезному светрі, джинсах і просто відпадних «асіксах»(хто не знає, то це бренд кросівок). Він відразу припав мені до душі. Відтак простоявши хвилин 5, я згадала що це жіночий туалет і різко засміялась.
- Чого смієшся? - здивовано запитав хлопець, - тобі зле? Я бачив як ти.. ну..короче помогти тобі?
- Це взагалі-то жіночий туалет,  - з насмішкою промовила я, - дякую, але мені краще.
І тут я згадала, що я корчила з себе, коли мені було погано і вмить зашарілась.
- І взагалі. Підглядати за дівчатами не культурно!
- Пробач, я не знав.. - з нотками вини відповів випадковий незнайомий. - Олег. Будемо знайомі!
- Дивне місце для знайомства, тобі не здається? - знову впустила свої саркастичні кігті в розмову. - Ліна, і взагалі я спішу на урок!
З соромом на щоках (сама не розумію чому) я прожогом вибігла з туалету, і зрозумівши, що простояла там цілих 20(!) хвилин метнулась до класу.
- Ну і де тебе носило, Крапчук? - ось що пролунало першим, коли я зайшла у клас.
- В туалеті.
- У тебе якісь проблеми? - не відчіплялась вчителька Лілія Володимирівна
- Ні, все нормально.. Уже. - і згадавши про своє трохи безглузде знайомство, закрила обличчя руками.
- Сідай, Крапчук. І більше щоб на уроках не виходила!
Я нарешті сіла за парту. Саша відразу помітила:
- Лінко, все норм?
- Так.. - уривчасто промовила я.
- Ти як буряк!
- Це від того, що бігла! - намагалась я якось відчепитися від подруги.
- Ще раз питаю, все ок?! - не вгамовувалася Саша.
- Так!! - уже крикнула спересердя я.
- Так, Крапчук! Що там таке?! Виходь до дошки, якщо вмієш так кричати, то можливо і покажеш там, як треба вирішувати задачку? - тут як тут зголосилась Лілія Володимирівна.
Наче під прицілом я вийшла із-за парти і рушила в бік дошки та мене врятував стук в двері. Вчителька вийшла, і я спокійно змогла сісти на місце. Вона знову ввійшла, проте не сама, а з якимось смішними дядечком в картатих штанях і голубій рубашці. Клас помітно хихикнув. Дядько щось довго розглядав наш клас і раптом всі нас сказав:
  - Дозвольте представитись, діти. Мене звати Олександр Васильович. Голова міськВНО. І відтепер батько вашого нового однокласника Олега Олександровича.
Я підняла очі і просто сиділа втупившись в мого випадкового знайомого, що зустріла в туалеті. Серйоозно?!!! Помітивши мій погляд Олег усміхнувся у відповідь. Я зашарілась. І це помітила Саша.
- Яясно все з тобою, подруго! - сказала вона. І ледь не засміявшись простягнула руку.
- Що таке, Самчук? - запитала вчителька
- Ліліє Володимирівно, можна ми самі познайомимось з Олегом і проведемо цому екскурсію? - після цих слів я стукнула спересердя їй по нозі, що та аж скрикнула.
- Звичайно, проведіть його по всій школі і ознайомте з всіма нашими учнями, а ми поки підемо до мене на чай, так Олександре Васильовичу?
- З задоволенням!
Коли вони пішли, всі учні посунули до Олега. Я і Саша сиділи на місці.
- Чого ти не ідеш? - запитала мене подруга.
- А ти чого? - почала шукати відмазки.
- Не знаю. Він мені здається трохи дивним. Татко голова міськВНО, точно якийсь багатійко. Певно дуже гордий. Не піду.
Раптом сталось те, чого ніхто не чекав. Свєтка підійшла до Олега і просто посунула за собою до коридору. У мене виникло якесь дивне почуття.
- Куди це вона його? - спитала я на весь клас.
Всі мовчали. І тут вони заходять. Олег усміхається, а Свєтка сердито забирає портфель і йде з класу. Клас вибухає сміхом.
- Що це було? - спитав хтось з класу
- Ця дівчина запропонувала угоду: вона робить мені всі домашні завдання, а я кажу, що я її хлопець, - і як зарегоче сам, що і я усміхнулась.
Після того, як ми познайомитись з новачком і провели міні-екскурсію, всі пішли додому. Ми з Сашою залишились чергувати, але вона трохи раніше пішла, бо її чекала мама біля автобусу.
- Ну що, однокласнице? - раптом почула я знайомий голос.
Різко обернулась, і побачила Олега.
- Тобі допомогти? - побачивши мене зі шваброю в руках, він запропонував допомогу. Джентельмен бач..
Я заклякла.
- Геей!! З тобою все нормально?!
- Т-т-так, дякую. Я сама впораюсь. - і вкотре вибігла з класу, уникаючи будь-якої розмови.
Не доприбиравши клас, я пішла додому. По дорозі я слухала музику, і чомусь... заплакала. Це було дивним для мене, адже останній раз я плакала, коли якийсь пацан жбурнув мені сніжкою в окуляри, після чого вони просто розлетілись на друзки.
Прийшовши додому, я не хотіла ні з ким розмовляти. Просто пішла в кімнату. З дивним відчуттям я сіла за уроки. Тяп-ляп, і щось таки зробила. Нарешті ліжко! Не вечерявши, я вляглась і навіть не переодяглась, накрилася ковдрою і..заснула. Проснулась біля 2 ночі.
Люблю ніч. Тоді можна помріяти, дати волю своїм думкам і бажанням, уявити щось неможливе і так далі. Часто прокидаюсь десь посеред ночі. Та зараз я прокинулась з відчуттям чогось дивного.
І тут мене осінило! Я... закохалась!!!