Ромашковий чай

Частина 12

Я розповідала їй усе. Усе, що лежало у мене на душі. І це було вперше, бо найчастіше вчителі знали про мене не більше інформації ніж: де я живу, як навчаюсь, хто батьки і тому подібне.
Але зараз був саме той момент, коли я «виливала» усю душу. Розповіла від моменту приходу Олега у клас, до сьогоднішнього випадку. Навіть про записку, про яку не мав знати ніхто.
І здається, що я затрималась надовго, адже до Марини Василівни зайшла наша директорка - Прохорчук Анна Миколаївна. Маман нашої Свєтки. Ще та стерво. Постійно кричить на учнів та вчителів, особливо тоді, коли її улюбленій Світланці щось не сподобається.
- Що це за чаювання в робочий час, Марино Василівно? - крикнула грізно директорка, - Хочете отримати догану, і щоб вас звільнили з роботи?
- Пробачте, Анно Миколаївно, - різко встала я. Не вистачало, щоб ще через мене наша улюлена вчителька постраждала,- Це я попросила Марину Василівну зварити мені чаю, бо щось зле, - прибрехала я, і імітуючи біль, взялась за живіт.
Директорка злісно подивилась на мене. Якщо чесно, вона мене недолюблює з дня, мабуть, коли я стала першокласницю. 
- А з яких це пір, Ліно, учням дозволено пропускати уроки без причини, і нахабно просити щось у вчителів, до того ж, ти могла сходити до медсестри. З якого часу біль в животі лікують чаєм? - глянула на мене Анна Миколаївна.
- З такого часу! - раптом стрепенулась Марина Василівна, - Медсестра попросила мене зробити їй ромашкового чаю, бо у неї немає.
Директорка обвела поглядом мене і біологічку.
- Ромашковий чай бач.. - буркнула собі під ніс і вийшла з кабінету Анна Миколаївна.
- Хууух! Начебто не спалила, - сказала я до Марини Василівни.
- Не помітила, Лінко, не помітила, - за звичкою поправила мене вчителька, - Іди на урок, а про те, що ти мені розповіла, не переживай. Зараз тобі потрібно думати про навчання та про те, як ти здаси екзамени. Настане літо - от тоді і відірвешся, - ласкаво промовила Марина Василівна, - А щодо записки, то ви вчинили не зовсім правильно. Ти думаєш, що коли Олег дізнається про те, як була написана і ким ця цидулка, то захоче з тобою спілкуватись і далі? Я думаю ні, бо він розсудливий і розумний хлопець, і винесе з цього якийсь урок, що буде не в користь тобі.
- Мені дуже важлива ваша думка, - відповіла я, - Але хай воно так і буде вже. Я думаю, що якби він мав якісь почуття до мене, то зрозумів, для чого ця записка, а так, то... - сказала наостанок і, не договоривши, вийшла в коридор.
Постоявши під кабінетом біологічки кілька хвилин, я попленталась до свого класу.
Там уже нікого не було. Авжеж, бо уроки вже давно закінчились, і здається, я не встигну забрати записку. Так я думала спочатку. Марина Василівна скзала правду. Це було помилкою! Ми не повинні обманювати Олега, тим більше, не знаючи, до чого це приведе! Але потім я вирішила, шо нехай воно буде як буде.
І тут мій погляд упав на невеличку афішу, що висіла біля «дошки пошани». Я підійшла і побачила ось такий текст:
«У приміщенні школи 24.03.18 відбудеться шкільна вечірка, присвячена перемозі учнівської команди на чемпіонаті України з волейболу.
Учні 7-11 класів можуть перебувати на вечірці до 00:00, а менші - до 22:00. Рекомендується учням 5-6 класів приходити з батьками.
Вхід: безкоштовний.
Час початку вечірки: 18:00»
Нічого собі Анна Миколаївна розщедрилась! Навіть влаштовує вечірку! Такого ще не було ніколи. І аж до дванадцятої ночі?! Ну це взагалі буде щастя нашим учням. А для мене це ще краще! Нарешті відпочину від тих домашніх клопотів, і.. і зможу поговорити з Олегом!
Але ця ідея здалась мені не надто хорошою, бо я взагалі-то дуже сором'язлива, і в такв моменти буває, що я плету зовсім не те, про що мала бути розмова. Тому, можливо, іншим разом.
З такими думками я пішла додому. Навіть забула про сьогоднішню, не надто приємну ситуацію з Олегом.
Ох, яка ж я щаслива! І навіть не розумію, чому???!