Ромашковий чай

Частина 10

- Доброго ранку! - почула я над собою веселий голос.
Це була Саша. Не дивно, що вона прокинулась так рано - на годиннику лише 7:12! Іноді я її називаю «жайворонком», бо прокидається раніше всіх. Я їй в деякій мірі заздрю, адже це талант, засинати дуже пізно і з легкістю прокидатись вранці.
- Привіт! Ти чому так рано проснулась? - запитала я.
- Тримай каву, - замість відповіді Саша простягнула мені чашку із кавою, - Поки ти тут спала, мені в голову прийшла чудова думка!
- Ого, - зацікавилась я. - Щось давненько тобі в голову не приходило чудових думок, - з ледь легкою іронією відповіла подрузі.
- Зовсім не смішно, - перекривила мене Саша, що здалось напрочуд кумедним. - От слухай. Ти ж хочеш дізнатись, чи має Олег якісь почуття до тебе?
Я на мить задумалась. Чи справді я цього хочу? Навіть не знаю. Раніше я просто горіла бажанням дізнатись це, і найбільше боялась невтішного результату.
- Не впевнена, - відповіла я. - Хоча це мені б не завадило.
- Ось і чудово, - подруга поставила чашку на стіл і вмостилася зручно на ліжку. - Слухай уважно. Ти ж бачила, як Свєтка в перший же день потягнула Олега в коридор?
Еге ж.. таке забудеш! Та від однієї думки про Світлану, у мене настрій помітно погіршився.
- Так, - відповіла я.
- Ну дивись, тут відразу зрозуміло, що вона на нього запала. Але я думаю, що він не такий дурний, щоб ставати хлопцем цієї вертихвістки, - від цих слів мені стало аж смішно. - Ми можемо написати таємну записку, ну нібито від імені Свєтки до Олега, де будемо зізнаватись в коханні і всяке таке, а він якось мусить відповісти на це. А там вже подивимося! Як тобі такий план?
- Чесно кажучи, Саш, план не дуже. По-моєму, я таке десь вже бачила, тим більше, що це вже минулий вік.. - засумнівалась в правоті думок подруги.
- Ти якась дивна! - відрубала Саша. - То ти хочеш, щоб він був твоїм, а тепер ти не хочеш писати якусь там нещасну цидулку, щоб дізнатись чи ти йому теж подобаєшся.
- Ну, по-перше, я не казала, що хочу, щоб він був моїм, - розсердилася я. - Проте сваритись я з тобою не хочу, тому давай зробимо так: ми пишемо записку і робимо все, що ти сказала, але потім, коли все стане на свої місця, я йому розповім правду.
- Ну добре, - трохи пом'якшала подруга, і ми почали писати записку.
Врешті-решт, посперечавшись, у нас вималювався на звичайному аркуші в клітинку ось такий текст:
«Любий Олеже!
Я давно тобі хотіла сказати, але не наважувалась! Ти мені більше ніж подобаєшся, тому я хочу, щоб ми були парою! Ти згоден? Напиши мені відповідь, і аркуш підкинь в куртку. Вона - червоного кольору!
P.S. Ця Лінка зовсім дурна, тобі не здається?»
- Я думаю, що пост скриптум було недоречно.. - раптом сказала я.
- Ти що? - відповіла Саша, - Тоді як на твою думку ми дізнаємося як він ставиться до тебе?
- Ти права, - погодилась з подругою.
Ой-ой-ой-ой!!! Ми зовсім забули про школу, а на годиннику уже 8:35!!! Потрібно поспішати. Згорнувши аркуш із лже-зізнанням, ми швидко пішли до Саші додому забрати її портфель.
***
У школі як завжди було нудно і невесело.