Ромашковий чай

Частина 11

У школі як завжди було нудно і невесело. Саша взагалі відпросилась, мовляв, у неї якісь проблеми з ногою, і вона зовсім не встати на неї. Бідолашна!
Колись я зламала собі руку. О-о-о-й!! Це таке пекло! Ти не можеш нічого робити, а ще, якщо це права рука, ну то взагалі.. Проте в цьому є і свій плюс: домашні завдання робити не можливо, і писати на уроці теж. Хоча і пошниряти в просторах інтернету теж напрочуд важко, адже в тебе права рука, скажемо так, «не робоча».
Такщо Саші не позаздриш!
Просидівши без подруги ще 2 уроки, я згадала про записку. Вмить задумалась: чи потрібно мені це? Якщо він і справді має щось до мене, то нехай скаже прямо. Чого це я маю наштовхувати його і писати якісь бісові записки?! З такими думками я хотіла була порвати цидулку і прямувати до Олега. Проте щось таки не дозволяло мені це зробити, тому я спокійно пішла у клас, щось покласти записку у його портфель. На щастя, у класі нікого не було, окрім заучки Дениса. Хоча, думаю, що він навряд чи буде щось патякати комусь, бо колись я його так залякала, що він досі боїться до мене щось сказати.
Я обережно підійшла до сумки Олега і просто поклала в середину записку. У якийсь момент я хотіла її забрати, та простягнувши руку назад, я почула позаду себе голос:
- Що це ти тут робиш?
І, о моя кармо! Це був він.
- Нічого, - почервоніла я. - Дивилась, чи немає у тебе зошита, бо мого забрала вчителька. - почала прибрехувати я, хоча жах як не люблю це робити.
- А з яких то пір ти можеш порпатися в моїх речах? - без будь-якої серйозності і навіть з легкою усмішкою, запитав Олег.
- Взагалі-то, я чергова, - ляпнула я.
- І що?
- І .. і .. і нічого, - крикнула я і вилетіла  із класу, наче вітер.
О Боже! Такого сорому я не відчувала ніколи! А раптом він помітив? А раптом йому розповість той заучка Денис? І він розкаже все цілій школі, і про це дізнаються мої батьки? І Свєтка до кінця життя буде з мене глузувати!! О Боже! О Боже! О Боже!!!
- Крапчук, тут не церква, щоб молитись! - раптом сказала Марина Василівна, вчителька біології.
- Пробачте, - сказала я і.. розплакалась.
Ось так просто взяла і розплакалась. Я вже не думала ні про що. Просто плакала, плакала, плакала.
- Лінусю, що сталось? - різко змінивши свій тон запитала Марина Василівна, - Це щось таке, про що я не знаю?
- У-У-У-У-У-У-У, - прямо на очах вчительки розридалась я.
- Ходімо, - сказала вчителька і повела мене в свій кабінет.
Тут завжди було тепло. Та й взагалі, де є Марина Василівна, то там завжди тепло і затишно. Біологічка - найдобріша вчителька з усіх. Вона рідко буває сварливою. В принципі ніколи, адже вона не насварить учня навіть за не виконане домашнє завдання. Тому для мене не було дивним, коли Марина Василівна привела мене в свій кабінет і запропонувала чай.