Ромашковий чай

Частина 16

Я прокинулась зовсім рано - на годиннику було 06:35, і я не розумію, чого я ще не сплю.
В будинку було тихо. Авжеж, 6 ранку, а я вже думаю, що тут буде прямо шум і гам.
Але зазвичай маман прокидається приблизно 6 ранку, тому ймовірно, що вона просто ходить дуже тихо. Я вийшла з кімнати і помалу спустилась сходами наниз. Нікого... Зайшла у кімнату до батьків. Нікого... Зайшла, врешті-решт, до Тохи. Нікого... Та що ж це таке?
- Мамо!! Тату!! Тоша!!! - але на мої крики не відповів ніхто.
Здається, я сама вдома.
Набрала маман по телефону. Почувся дзвінок десь у вітальні. Це означає, що вона залишила свій телефон. Пішла на кухню, і там знайшла записку, прикріплену манітиком до холодильника:
«Лінусю, ми поїхали до міста. Будемо дуже пізно, тому не хулігань! Гроші на вечірку лежать у шухляді.
Гарного дня❤️
P. S. Тебе чекає великий сюрприз!»
Хм.. сюрприз? Цікаво. Але чому вони вкотре не скзаали, що кудись їдуть? І взяли Антона а не мене?
Це мені здавалось трошки несправедливим, тим паче, Тоші не можна поки що дуже рухатися після операції. Хоча, може це й на краще, що я не поїхала з ними, бо сьогодні ж вечірка!
Ойойой!! Я зовсім про неї забула! Може, в школу сьогодні не йти взагалі?
Але Анна Миколаївна на лінійці говорила, що той, кого не буде на уроках, до вечірки не допускається. Тому я просто була змушена йти до школи.
На годиннику 7:15. Ще дуже рано, хоча можна більше часу витратити на те, щоб вибрати одяг на вечірку і взагалі зібратися в школу. Я одягла джегінси, чорну футболку (бо було досить тепло) і чорні кросівки. Здається, я з чорними щось переборщила. Хоча зараз треба виглядати так, щоб на вечірці «дати всім жару».
На плиті стояла картопля, а в холодильнику я знайшла котлети, тому поснідала досить добре.
08:10. Я взяла портфель, навушники, телефон, одягнула легеньку курточку і вийшла на вулицю.
Буяла весна! Нарешті!! Сонце пригрівало мене і вирішила взагалі зняти курточку, бо було іноді навіть спекотно.
Я прийшла до школи о 08:25. Там уже були деякі учні, проте з нашого класу не було нікого, окрім мене. Я сіла за парту, втикнула навушники в вуха і слухала улюблену - "Unstoppable". Час від часу виглядала у вікно, чи не йде Саша, адже ми домовлялись разом іти після школи до мене, збиратись на вечірку. Але її не було видно, хоча на годиннику було вже 08:37, а вона приїжджає о 08:30. Нехай тільки спробує не прийти на уроки!
Згадала, що першим уроком у нас геометрія. А її викладає директорка. Це ж буде просто капець, якщо Саша не з'явиться до неї на урок. Тоді не бути їй на вечірці, а якщо вона не піде, то і я теж! Тому їй просто необхідно бути хоча б на першому уроці.
Від цих роздумів мене перервав ривок за плече. Я зняла один навушник і, не обертаючись, вигукнула:
- Тебе не вчили культурно звертатись до людей, чи можливо навчити? Тільки це навчання буде зовсім не приєм.. - і я не договорила, бо обернувшись, побачила... Олега, і видно, що він був розлючений.
- Вчили, але до тебе не виходить звертатись культурно! Скільки я можу кликати тебе? Чи ти глуха, чи яка?! - кричав все він, а я просто сиділа навпроти нього і дивилась на те, як він в руках тримає якийсь папірець.
І я зрозуміла, що він містить... Я пропала! Це все! Він зрозумів, що записку писала я!
- Лінко, мені мама дозволила іти до тебе після школи, і навіть залишитись на ніч, бо завтра всеодно ж субота, - нашу невеличку сварку з Олегом перервала Саша, яка забігла в клас зовсім розхристана і не причесана.
- Що з тобою? - запитала я, а Олег тихо засміявся, - А ти взагалі, чого тут стовбичиш? - скзаала я до нього, і відразу ж про це пожалкувала.
- Ми з тобою ще поговоримо, - злісно відрізав хлопець і вийшов з класу, гримнувши дверима.
Я закрила очі руками, і .. заплакала. Я стала огидна сам собі, бо я стільки плачу, що, здається, у мене вже це переросло в звичку.
- Лінко, що сталось? - швидко підбігла до мене Саша і обійняла мене, - Ви посварились? Що таке?! Не плач ти так!! До біса такі хлопці, що через них ти повинна плакати! - о та-ак, подруга просто «майстер» втішань. Хай вона згадає, як в 7 класі ревіла кожного дня, за якимось дивним хлопцем з 9 класу. І ще вона каже, що мені Олег не потрібен, якщо ж я плачу.
- Він... - я схлипувала, і через це не змогла говорити реченнями, - він... дізнався... про.. - не договоривши, я впала подрузі на плече і ще дужче розревілась.
- Що дізнався? - не терпілось Саші, - Що?! Про що?? Перестань плакати, дурепо! - скзала вона, і мені навіть образлив не було за дурепу, бо вона вічно мене так називає. Це у неї така підтримка.
- Про записку!!
- О Боже.. - відреагувала Саша і відпустила мою руку, яку весь час тримала, і підійшла до вікна. - Як це так? Не пройшло і кількох днів..
- Отак! Але він нічого за її не казав! - сказала я, і раптом перестала плакати. Можливо, від того, що уже не було чим, а можливо, від того, що біля класу зупинилась Анна Миколаївна.
- Стоп, - сказала Саша і повернулась до мене. Вона сплела руки біля грудей і подивилась на мене дуже пильно. - То ти кажеш, що він дізнався про записку, але сам про неї нічого не казав? - в її розмові були чутні нотки іронії. - Маячня якась!
- Так! Він не казав, але в руках тримав якусь записку!
- Ну і що? А раптом це ніяка не записка? А раптом це зізнання тобі? - таємничо глянула на мене подруга і підмигнула.
Я згадала, як він шарпнув мене за плече і розказала Саші, як він підійшов і що говорив.
- І ти думаєш, що з такою злістю люди приходять зізнаватись в чомусь? Не думаю! - твердо запевнила я.
- Не обов'язково, що це зізнання! Це може бути що завгодно! - не вгавала Саша.
- Я більше схиляюсь до того, що це все-таки та записка, а якщо ні, то це і на краще! То ти йдеш до мене після уроків? - спробувала перевести тему на щось інше.
- Звичайно, але у мене немає ніякої сукні! Позичиш свою? В тебе їх безліч! - усміхнулась Саша і почала готуватись до уроку.
Не встигла вона вийняти підручник, як до класу зайшла Анна Миколаївна.
- Діти, хвилинку уваги!!
- Знову буде читати свої моралі, - шепнули я на вухо подрузі, що відразу помітила диреткорка.
- Крапчук, якщо ти заздалегідь знаєш, про що я буду говлрити, то будьласка, виходь на клас, і виголошуй! - злісно промовила вчителька.
- Не знаю. Пробачте, я просто сказала Саші, що у вас дуже гарна сукня! - прибрехала я і відразу почервоніла, бо в неї була насправді вона жахливою.
- Дякую, - лукаво відповіла вчителька, - Але можна це повідомити не під час того, як я розмовляю.
Клас хихикнув.
- Всім мовчати! - різко повернулась Анна Миколаївна до класу і гримнула указкою по столі. - Зараз прошу максимальної уваги! Розмова буде йти про сьогоднішню вечірку.
Всі помітно зраділи і почали шептатись.
- Я сказала, тихо всім! - ще голосніше крикнула вона. - А тепер запам'ятовуйте всі правила! На вечірці поводить чемно! Ніякого алкоголю, сигарет і тому подібного! Якщо в когось буде знайдено хоч один з заборонених предметів - виключення зі школи! - це була реальна загроза, подумала я. - Не бігати по школі, це раз! Не ходити по класах і тим більше в учительську, це два! І найголовніше: ніяких сутичок та бійок. Це стосується здебільшого хлопців! - після цієї фрази я глянула на Олега. Він помітив мій погляд і різко відвів свої очі вбік. Всередині похололо..
- Дякую за увагу. А тепер приступимо до уроку, - сказала Анна Миколаївна, і всі зашурхотіли зошитами і ручками.