Ромашковий чай

Частина 13

Ууу! Знову в школу! Як ви вже знаєте, прокидатись вранці - справа не з легких, особливо, для мене. Іноді я засинаю о 1 ночі, іноді - о 3. Ну і як, скажіть мені будьласка, можна проснутись о 8 ранку і збиратись до школи?
Як-не-як я прокинулась, звісила ноги з ліжка і просто сиділа, втупившись у вікно. Там буяла справжня весна. Ще кілька днів тому на дорогах були жахливі калюжі, грязь, де-не-де навіть лежав сніг. Але нарешті наступила весна! Вийшло сонце і, пробиваючись крізь міцне скло вікна, кумедно гралось із моїм обличчям.
Згадала пригоду, шо трапилась 3 дні тому. Про чай і про Анну Миколаївну. Доречі, чай, яким мене пригощала Марина Василівна, і справді чудодійний! Іноді у мене починає дуже боліти голова. Так от після того чаю біль, наче рукою зняло! І що ви думаєте? Змусила маму купити мені аж 3(!) пачки ромашкового чаю. Її здивуванню не було меж, адже раніше я не пила ні чай ні каву, нічого в цьому роді. А тут, бац!
Зате тепер у мене є ліки від всіх хвороб! Крім найжахливіших, бо ромашковий чай виліковує і біль у животі, і головний біль, і зубний, і кашель і ще багато чого, що я навіть не перевіряла. Мені навіть здається, що цей чай чарівний, і його робить сама Марина Василівна! Така собі «ромашкова фея». Уявила, як ми з нею разом літаємо довкола величезних ромашок і збираємо чарівний пил. І нам назустріч летять Олег, її Миколка та Олеська(син дочка) і її чоловік - Михайло Михайлович.
О Боже! За тими роздумами я геть забула про школу! А на годиннику вже 08:35. Я поспіхом застелила ліжко(що роблю вкрай рідко), зачесалась, одягла улюблені джинси і джемпер, і аж тоді подалась у ванну. Після водних процедур я рушила до кухні. Маман якраз готувала спагетті.
- Лінусю, посидиш сьогодні з Тошою після школи? Ми з татом хочемо поїхати в місто, прикупити смаколиків до Великодня.
Ой! А я і забула, що зовсім скоро таке велике свято. І враз спохмурніла, бо згадала, що доведеться, буквально, «вичищати» весь дім і щось готувати.
- Ну, по-перше, Ліно, а не Лінусю, - скзалаа я, бо просто ненавиділа, коли мама мене називала «Лінуся», «Ліночка» або щось подібне, - А по-друге, посиджу, - з удаваним спокоєм погодилась я, бо якраз таки сьогодні хотіла погуляти з Сашою.
О Боже! 08:50! Я не встигла і поїсти, як просто пулею взула кросівки, накинула круточку і вибігла на вулицю. Тільки виходячи з двору я згадала, що забула портфель. Доведеться повертатись! Заодно і заберу навушники.
09:00. Все одно вже не встигну, тому просто запхнула навушники у вуха, де вже лунала моя улюблена пісня гурту "HEART" - Alone. Не зовсім сучасна, я б навіть сказала, стара, як світ. Але мені її порекомендувала маман. Здається, це єдине, де наші смаки сходяться.
Отак, з розстебнутою курткою, в кросівках з незавязаними шнурівками, з навушниками у вухах і портфелем, що висів на одному плечі і жахливо натирав його, я причалапала до школи. І тут згадала, що перший урок - математика, а його викладає Анна Миколаївна. Так так, та сама зла директорка. І це означає, що... що зараз мені перепаде.
- Що це за зовнішній вигляд? - перше, що запитала вчителька.
Я глянула на свій клас. Вперше вони з мене не насміхались, а співчутливо погойдували головами. Та й як тут не співчувати, коли ти запізнився на урок Анни Миколаївни! Одна тільки Свєтка сиділа і давилась сміхом. А щоб їй повилазило! Погляд впав на Олега. Він пильно дивився на мене, наче вивчав мене. І це мене жахливо сподобалось! І тут я помітила, що Саша сидить сама не своя. Вона глянула на мене одним оком і знов втупилася в зошит. Щось тут не те. Та мої роздуми вкотре увірвала Анна Миколаївна:
- Крапчук, я питаю ще раз, де ти прогуляла весь урок, і що це за зовнішній вигляд? - вона не на жарт розізлилась.
- Вибачте, Анно Миколаївно, - без будь-яких емоцій відповіла я. - Я проспала і просто не встигла нормально зібратись.
Брехати не було сенсу, до того ж директорка відразу помітить те, що я брешу.
- Раніше спати лягати треба, а не ходити по ночах з хлопцям гуляти! - раптом крикнула Свєтка.
- Що?!! - я була вкрай збентежена і розлючена.
Які ще гульки? Та ще й з хлопцями вночі?! Що це до біса таке?
- Ти якщо говориш, то думай, що саме ти хочеш випустити з свого язикатого рота! - розізлилась я.
- А що я? Це ж ти гуляєш з новачком! - раптом сказала Свєтка.
Я замовкла. В такі моменти краще помовчати, бо сперечатись із дурнями немає сенсу.
- Ось бачте, вона мовчить! Значить точно гуляє! - гордо мовила Свєта.
Несподівано для всіх із-за парти встав Олег і підійшов до тієї стреви.
- Тобі ніхто не давав права ображати Ліну, - раптом мовив він. Я стояла в ступорі. - А якщо хочеш зробити щось зле собі, то можеш продовжувати! Хоч всі знають, що ти нахабно брешеш! Ідіотка! - крикнув він наостанок і вийшов із класу, гримнувши дверима.
У класі запанувала тиша. Свєтка сіла за парту із лицем ображеної овечки, до того ж ревнивої. Та раптом Анна Миколаївна підійшла до неї і просто вивела за двері. Такого кроку не очікував ніхто. Тим більше ось такого:
- Прошу вибачення за мою нікчемну дочку! Вона ще нічого не розуміє, - сказала вчителька і вийшла за двері.
- Ви це бачили?! - відразу почалось у класі, - Анна Миколаївна! Та ви що! Що це з нею! Вона ніколи так не поводилась з Свєткою!
Тільки було й чути розмов про директорку і її дочку після 1 уроку на коридорі. Навіть кілька учнів підходили до мене і просили розповісти все з самого початку. Та я культурно відіслала їх куди подалі, а сама пішла до Саші.
- Що з тобою, подруго? - запитала я.
- Нічого такого! - все ще з опущеною головою відповіла Саша.
- Та ні! - стояла на своєму я. - Я ж бачу, що шось таки сталось!
- Та нічого! - різко сказала подруга і нарешті підняла голову.
Я побачила чіткі мішки під очима. От чому вона так старанно ховається!
- О-о-о! Що, знов недосипаєш? - я відразу все зрозуміла і навалилася на Сашу з питаннями.
- Так.. На цей раз уже є причина!
- І як ж це? - зацікавилась я.
- Сергій.. - пробурмотіла Саша.
Що?! Цього ще не вистачало!