Ромашковий чай

Частина 17

Час тягнувся, наче черепаха. Мені нетерпілося вже піти додому і готуватись до вечірки! Та мене тримало лиш одне - розмова з Олегом. Він пообіцяв поговорити, і ця розмова, ймовірно, буде про записку. Я боялася.. Вперше в житті я боялась іти на вечірку чи дискотеку через якогось там хлопця, тим паче через Олега. Але мене він не так хвилював, як те, що він скаже за лже-записку.
Майже всі 6 уроків я думала тільки про це і, час від часу, дивилась на нього. Та він просто був зосереджений на предметові, або ж мені це так лише здавалось.
Нарешті дзвінок. Незважаючи на те, що вчитель досі був у класі, я схопила рюкзак і Сашу за руку, і ми вибігли прожогом з кабінету історії. Чесно кажучи, цей предмет я люблю, але оцінки мене не радують. Зазвичай, я зациклююсь на дрібницях, шукаю якусь цікаву інформацію, а про головне іноді забуваю. Тому історик вважає, що я його урок взагалі не вчу. Та я стараюсь. І це певно єдиний урок, де я насправді стараюсь вчити хоч щось.
Вдома нікого не було, що мене знову ж таки порадувало. Я згадала, що маман написала записку на кухні, і я не повинна їі чекати мінімум до 10 вечора.
16:10. До вечірки залишається трохи менше як 2 години, тому ми з Сашою взялися за приготування. Найгірше було вибрати одяг. Саші. Вона дуже прискіплива. Якщо їй не сподобається хоч найменша дрібничка, то все! Цей наряд точно не надягне. Ще зранку я обрала собі одяг для вечірки. Це була така собі облягаюча сукня нижче колін бордового кольору, з милим котом на грудях і з невеликим вирізом навколо шиї. Як на мене, то це найкраще, що є в мене у гардеробі.
Я вдалася на пошуки наряду для Саші. Після того, як ми перебрали кільканадцять суконь, вона підбігла до мене з чорною мереживною сукнею, довгими рукавами і глибоким вирізом біля шиї.
- Моя! - вигукнула вона і зачудовано розглядала сукню.
Тепер прийшов час до макіяжу. Жах як люблю цю процедуру. Подумувала навіть піти на курси візажу, але маман сказала, що це буде зайвим для мене.
Виваливши всю косметику на ліжко, Саша всілася на крісло біля дзеркала, а я почала перевтілювати подругу на справжню принцесу. Кілька хвилин, і Саша буквально розцілувала мене і побігла переодягатися.
Я вже макіяж зробила сама і теж одягла нарешті сукню.
Поки я мудрувала над зачіскою, подруга встигла і взутися. В неї були дуже гарні чорні босоніжки, що підходили до сукні. Вона вийшла із кімнати, і в мене буквально відпала щелепа. Саша була просто гарнюнею.
Я взула свої улюблені теж чорні туфлі на підборах, і ми з подругою подивились у дзеркало.
- Слухай, Лінко, і чому ми такі красуні? - сказала Саша, і ми разом засміялися.
До початку вечірки залишалось якихось 25 хвилин, а народу у школі було дуже багато. Саме дійство влаштовували в актовому залі, у правому крилі школи. Ми швидко зайшли до приміщення і побачили майже усіх однокласників крім Олега. А може він взагалі не прийде? Та мої сумніви розвіяла Саша:
- Чуєш, подруго, глянь хто стоїть за стійкою діджея! - і справді, там стояв Олег і ще якийсь високий хлопець, та через запітнілі окуляри я не змогла його розгледіти. - Давай підійдемо? - запропонувала Саша, після чого я подивилась на неї, як на дурепу.
- Ти здорова взагалі? Щоб він мене там на місці вилаяв? Еее ні, вже дочекаюсь тієї розмови... - сказала я і нарешті змогла побачити хлопця, який стояв біля Олега.
- Здається мені, Саш, що біля там стоїть і твій, - після цієї фрази подруга різко обернулася до мене і закрила мого рота рукою.
- Ще на весь зал скажи!! - шепотом відповіла подруга, - Якщо він почує, то мені буде непереливки!
- Добре, добре! - сказала я, і відштовхнула її руку від себе. Я починаю її боятися..
- І так, наро-о-од!! - і тут в мікрофон заговорив Сергій, - Ми починаємо нашу вечірку! Всім гарного відпочинку! - після цієї фрази всі крикнули «Ура!» і пішли танцювати. Заграла музика, а ми з Сашою не пішли на танцпол, а сіли на стільці прямо біля входу. Вимкнулося світло і загорілись різнокольорові лампочки, що були схожі на гірлянди. Атмосфера була досить веселою, але нам з подругою було не до веселощів.
І раптом до нас почали прямувати сьогоднішні ді-джеї. Вони зупинились прямо перед нами і з відкритими ротами дивилась на нас, як на прибульців.
- Що? - спитала я.
- Нічого! Просто ви чудово виглядаєте! - сказав Сергій, не відводячи погляду від Саші.
Краєм ока я помітила, як та зашарілась. Але це тривало недовго, бо Олег із Сергієм пішли до ді-джейської стійки.
- Ти це бачила? - зголосилась я і повернула голову до подруги.
- Так.. - відповіла вона і сиділа на стільці, як дерев'яна, втупившись у Сергія, - Він просто чарівний!
- Ага.. Чарівний.. Звичайно.. На мене Олег навіть уваги не звернув.. Здається..
- Та ти що? - схопилась подруга, - Та він на тебе так витріщався, що я думала, що він поглядом тебе просто спалить, - сказала вона і ми разом засміялись.
- А тепер повільний танець! - почувся голос, - Джентельмени запрошуйте своїх дам до танцю і головне: не соромтеся! - він наче знав, що танці такого роду я терпіти не можу.
Майже всі розбились по парах, тільки ми з Сашою, як дві дурепи сиділи і дивились на «щасливих парочок».
- Ходімо на вулицю? - запропонувала я.
- Так, ходімо, бо тут трохи спекотно, - погодилась Саша, і ми хотіли буди виходити, як почувся голос.
- Дозвольте, дами? - ми обернулись і побачили... Олега і Сергія. Перший простягнув руку до мене, і другий - до Саші.
Я непомітно підмигнула подрузі, і ми погодилися.
Ми танцювали зовсім близько один до одного. Сергій обійняв Сашу, наче свою дівчину, що мене вразило. Можливо, вона йому подобається? Це було б круто! І Саша була б щасливою. Хоча цьому кретину довіряти не можна.. Мені так здається.
Мені було приємно танцювати з Олегом. Він не так обійняв мене, як Сергій Сашу, але мені було чути його дихання. Від нього ішов надзвичайно приємний аромат, дуже схожий на якийсь східний. Ми кілька разів зустрічалися поглядами, але відразу ж відводили очі.
- Твоє волосся пахне чаєм, - раптом сказав він. - Ромашковим. Моїм улюбленим! - неймовірно, але він також любить це чай! - Ти дуже гарна сьогодні! Ти взагалі дуже гарна, - сказав він і сильніше мене обійняв.
Я зашарілась.
- Дякую, але.. - я згадала про записку, проте нагадувати йому про це не стала. Мені було дуже круто. Я просто молилась, щоб ця пісня не закінчувалась ніколи, але мої сподівання було марними. Пісня закінчилась досить швидко.
Я відійшла до стінки і сперлася на неї, як почула знайомий голос:
- Ну що, стерво? Я тебе попереджувала! - я обернулася і побачила Свєтку, з якимось дівчатами ззаду.
- В сенсі? - не зрозуміла я.
- В прямому! - крикнула на весь зал вона. - Я тобі казала, що Олег мій! Ти не маєш жодного права лізти до нього, а тим більше танцювати з ним! - сказала вона, вирвала з моїх рук клатч і швирнула його на підлогу.
- Якого біса ти робиш? Дурепо!! - закричала я, і підняла його. - Якщо ти думаєш, що головна тут, то глибоко помиляєшся! Ти теж не маєш ніякого права вважати Олега своїм, а ще прогрожувати мені! - на мій крик збіглися учні і обступили нас колом, - Я просто мрію вдарити тебе, але не робитиму це з однієї причини, що твоя мамка знову наїжджатиме на мене! І взагалі, відвали від мене, бо навіть твоя присутність мене бісить! - крикнула я наостанок і пішла до дверей. Вже обернувшись, я кинула їй майже виклик, - Пробач, але при такому жахливому характері, як у тебе, ти могла би бути хоть трошки красивішою!
Це була образа на вищому рівні, бо Свєтка почала ревіти прямо у залі! Я різко вийшла в коридор і наткнулася на Марину Василівну. Так так, саме ту, хто підсадила мене на ромашковий чай.
- Щось сталось, Лінко? - вона стурбовано глянула на мене і посадовила на диван, що стояв біля вікна.
- Все нормально.. Свєтка просто дістає! Каже, що нібито я не маю жодного права на Олега, бо побачила мене з ним, коли я танцювала повільний танець.
- Розумію.. - співчутливо похилила голову вчителька. Їй теж добряче дістається від Анни Миколаївни. В тої характер ще гірший, тому не тільки Марина Василівна страждає через ту директорку. - Не зважай, вони в сім'ї всі такі! - засміялась вона, наче прочитавши всі мої думки. - Ти танцювала з ним? Тобі не здається, що він має до тебе якусь симпатію? На уроках я помічаю іноді, як він дивиться на тебе, - лукаво подивилась на мене Марина Василівна.
- Можливо.. Він сказав, що моє волосся пахне ромашковим чаєм!! Але ж цей чай майже не пахне!!
- Чому ж? Пахне! Ще й як! Тільки ти поки шо не зовсім відчула це запах.
- А коли я його відчую? - запитала я к вчительки, та вона не встигла відповісти, бо до неї зателефонували.
Я вирішила зайти до залу, незважаючи на ту дурнувату Свєтку. Зачинивши двері, я помітила, що вона пильно дивиться на мене і при тому щось говорить на вухо своїй юподрузі. Знову пліткує!!! Така сорока!
- Що таке? - запитала  Саша, підійшовши до мене. Вигляд у неї був дуже щасливим.
- Оо, я бачу тут у нас хтось отримав чого хотів? - замість відповіді, запитала я в подруги.
- Майже! - крикнула Сашаі почала стрибати навколо мене, як той заєць, - Він сказав, що вже давно йому подобаюсь, і що я дуже гарна!!
- Ой.. Я б на твоєму місці йому не довіряла. А то від нього можна чого хоч очікувати! -та у відповідь Саша лише смішно перекривила мене і вийшла за двері.
Я залишилась самотня. Та раптом до мене підійшла Свєтка:
- Лінко, ти мене вибач, що налетіла, і що наговорила всього, і взагалі.. - несподівано скзала вона, але це було зовсім не щиро, як на мене. - Тебе, до речі, кликали!
- Хто? - не зрозуміла я.
- Там один хлопець.. Він біля туалету стоїть, - мені здалось, що вона мені просто бреше, але мені було цікаво. Можливо, це і правда?
- Ну добре, - погодилась я, і хотіла була іти до туалету, як Свєтка мене зупинила.
- Чекай. Давай я з тобою піду, а то раптом це якийсь маніяк?? - вона підхватила мене під руку і потягла до туалету.
Я йшла просто в шоці! Свєтка вибачилася переді мною! Визнала свою провину, та ще й тепер іде зі мною до туалету, де нібито мене там чекає якийсь маніяк. Це було схоже на повне безглуздя! Та я змирилась з цим. Ми дойшли до туалету, але там не було нікого.
- Ну і де він? - розлючено запитала я.
- Не знаю, можливо зараз прийде! - сказала однокласниця, - Зачекай мене тут, я зараз прийду, - вона віддала свою сумку і зайшла до туалету.
Я простояла так кілька хвилин як почула зляканий голос Свєтки:
- Ліно, іди сюди швидко! - я прожогом метнулась всередину і стала перед нею. - Що тут таке? - не встигла я сказати, як Свєтка вихопила з рук свою сумку і вибігла за двері. Я почула звук замикання ключа.
- Будеш знати, як мене не слухатись! - останнє, що я почула від неї, коли та побігла по коридору.
Я різко повернулась до дверей і почала шарпати ручку. Вона навіть не поверталася.
Не дивлячись на свій зовнішній вигляд, я кілька разів розігналася і гупнула об двері, але ті сиділи «намертво». Почала кричати, гукати на поміч. Нікого.. І тут я згадала, що віддала свій клатч Саші. А там був телефон, тому я не не змогла подзвонити ні до кого. Зрозумівши, що все марно, я просто всілася на долівку і відчула, як по моїх щоках потекли гарячі сльози. Мені було боляче. Не знаю чому... Навіть не через те, що Свєта закрила мене тут, а через те, що дозволила собі повірити їй!
Цікаво, мене вже хтось шукає? Саша, Марина Василівна, або навіть Олег? Але Саша змогла догадатися, що я тут, але її не було чути. Певно, з Сергієм.. А Олег уже зізнається в коханні Свєтці. Ааа! Як же невчасно та стерво прийшла в моє життя!
Просидівши так півгодини, я була зовсім змучена. Уявляла, як зараз закінчиться вечірка, всі підуть додому, а я так і залишусь тут, до завтра!
В залі було шумно.Всі веселилися. Десь знизу у підвалі почувся маленький спалах. Та ніхто не звернув на те уваги, хоча це було марно!
Раптом в зал забіг 7-класник Мар'ян і закричав на весь голос:
- Пожееежааа!!!
Всі різко схаменулись і подивились на хлопця. Якась вчителька підійшла до нього і почала розпитувати щось. І тут вона теж закричала:
- Діти, рятуйтесь!!!
Вчі метнулись за двері. Але десь у приміщенні залишалась Ліна.