Твоя усмішка покорила мене

Ти мене не розумієш

Моя люба сестричко..моє сонце..моя квіточка..моє життя..моя радість.Зараз перший раз пишу і востаннє.
Цей лист ти читаєш,коли мене вже нема в живих,але я хочу щоб він тобі додав сил боротися далі
Ти моя надія на майбутнє..ти сильна,але я боюсь ти не підготовлена знову подивитись на втрату.
Звичайно все наше життя заключається з боротьби.Бувають злети та падіння...Але людина без цього не може  жити.Вона якраз тоді показує своє справжнє лице,її вчить це жити.Її вчить жити втрата дорогої їй людини.Своєю боротьбою ти покажеш,що ти нас не забула,ти все будеш робити,щоб почуватися щасливою!!!Зараз тобі важко,просто..ти маєш зробити те,що я попрошу.Продовжуй жити,продовжуй чудити,любити все навколо і любити також себе.
Прощавай!!!
І будь щасливою!!
Люблю тебе!!!!

Не знаю які в мене були почуття,вони змішані.Водночас він мене підтримав,але стало гірше,що його вже нема..його нема...Починаються знову скочуватися сльози.Я не розумію,що роблю.Я вже не пам'ятаю нічого,тільки темнота...

-Навіть не можу повірити-каже Хосок-їй зараз дуже потрібна підтримка

-Хлопці,я за Т/и дуже переживаю-каже Сольхьон

-А хто не переживає?!Це просто..-не доказавши слова Техьон і всі інші почули крики і грохіт з спальні Т/и.-Тільки не це!!!
Зайшовши в кімнату ми просто ужаснулись,все було перевернути догори дном,а Т/и, вона не приходила до себе.

-Бігом визивай швидку!!!!-кажу я

-Вже біжу-вийшовши з кімнати Юнгі
У неї всі руки були в крові і неподалік ваза розбита."Т/и навіщо себе так мучити?"У думках в мене промайнуло
Через 10 хв приїхала швидка.Я був в замішані,було просто помутніння в розумі,нічого не розумів.Сольхьон плаче,всі хлопці засмучені.Тільки одне хвилює,щоб з нею все було добре,але водночас злюсь...Як такою можна бути?
Їй вже дали заспокійливе,перев'язали руки,але сердце далі..Т/и,як тебе вилікувати від цього..

Тиждень пройшов..

Скажу чесно,в мене сил нема боротись,не можу прийти до себе,досягнути,що його вже нема.Навіть нікого не хочу бачити.Тільки одне питання:"Скільки  ці страждання будуть йти за мною?"Це вже нетерпимо!!!Я вже не можу!!! Хватить!!
Мої думки перервав стук у двері.І хто б це міг бути?

-Можна зайти?-виглянув з дверей Техьон.Ще його мені не хватало.Хоть він мій хлопець і звичайно я його дуже люблю,але зараз я не можу нікого бачити на свої очі.

-Заходи

-Ти вже тиждень не виходиш з кімнати,може погуляємо?

-Я не хочу,я пішла спати

-Не йдеш,ми йдем гуляти,давай збирайся даю 15 хв
Навіть не заперечиш.Одягнувши спортивні штани і батнік,зробивши високий хвіст ми пішли гуляти.
Вийшла надвір і зразу було відчутно нічну прохолоду.Моя стихія..
-Як там на роботі?

-Все добре,тільки тебе не хватає

-Таке відчуття,що я довго не буду

-Може хватить!

-Що хватить?

-Це вже надоїло!

-Що!?І чому ти на мене кричиш?!

-Може вийдеш вже зі своєї депресії,тільки зациклюєшся на цій одній проблемі

-Ти зрозумів,що зараз сказав?Ти не розумієш ,що у мене сталось-тикаючи в нього пальцем я казала-ти мене хоть розумієш?Чому мовчиш?!

-Надоїла вже з своїм плачем.Розумію брат помер,але це якось можна пережити.Хіба я не правий?

-Не розумієш!!!-зривалась я уже на крик-та як ти можеш таке казати,де твоя підтримка?Де?!!!Це мене ще гірше вбиває!
Я не витримую,я обернулась і пішла плачучи в іншу сторону,вже переходячи дорогу я чую Техьона

-Т/и!!!!!

-Що я сказала,залиш мене в спокої

-Т/и,машина!!!!
Коли подивилась вправо там було ярке світло,а далі біль пронизлива....