Бродяга і Принцеса[ЗАКІНЧЕНО]

Якось тошно на душі...

–Пробач...
–Просто перестань вибачатись.
Мої очі налились сльозами мені просто погано я просто нерозумію як вона могла таке терпіти. Вже ближче до вечора я відправилась додоми, їдучи в автобусі лише яскраві фанарі переливались на вспотівших вікнах. Їй всі завжди заздрили які в неї круті речі, які в неї класні батьки, яка вона щаслива.
Знаїте люди як та маска когось принижують інші чи зовсім чужі тобі люди,  але коли біль тобі приносять найрідніші це просто до неможливості боляче, сьогодні я зрозуміла, що вона зовсім не та крута сучка, яка всіх ставить на місце, вона просто проста людина, яка потребує ніжності і нормального відношення. Я приїхала та ще десь хвилин 10 добиралась додоми, я ішла настільки повільно, на скільки це можливо. Прохолодний вітер вдарявся в очі, які і так стояли на мокрому місці мені ж залишалось лише їх здержувати, якщо ж мені так погано на душі просто уявіть Джесіку яку зараз роздирають її особисті демони.
Приблизно одразу я заснула лише відчинене вікно змусило мене встати, щоб не заважати для мої прекрасної справи...
На ранок я проснулась біля 6 годин я встала одягнула спортивний костюм заплела високий хвіст та вирушила на ранкову прогулянку з Джином. Ми прийшли в наш улюблений парк я зробила декілька вправ та пробігла приблизно чотири кола. Втомлені ми повернулися додоми він біг як перший раз вибіг на двір, я ж лише щиро посміхалась таяк і він просто насолоджується життям... Поправді вчорашня ситуація дала мені урок на все життя...
Ми повернулися додоми так як на вулиці світило яскраве сонце не було такої прохолоди як вчора сьогодні я одягла сірі джинси та чорний світер на верх.
Аромат кави вже доносився з кухні, якої я не можу дочекатися. Проводячи куштування прекрасного напою я уявляла, що тепер ми з Джес змінились, зміниться і щось глибше, особливо в ній. Рівненькі коси падали на сіре пальтішко, а на ногах були чорні кросівки. Я закинула портфель на плече та вирушила до школи, сівши в автобус та з навушниками поїхала до моєї зупинку та вийшовши біля великої споруди гул на подвір'ї між однолітками так і не всчухав, а я йшла ні жива ні мертва. Як завжди уже рідний гул коридорів зустрів мене. Повільно підіюмаючись на біологію я просто думала про своє...
Клас був майже пустий і справді сьогодні я прийшла занадто рано, але все, що мені залишалось це мовчки сісти за мою останю парту.
Діставши навушники я лягла на парту та тихо дивилась в вікно від якого мене вже хвилину перервав чийсь голос який явно хотів мене сьогодні дістати.
–Ребекка!
–Кріс! Привіт.
–Привіт! Можна я сяду?
–Незнаю як хоч, а чого ти тут?
–Вам не сказали ваша училка об'єднала нам урок.
–Аааа ясно...
–Чого така хмура?
–Та так неважливо, в тебе що нового?
–Нічого недавно лишилася однієї проблеми.
–Що?
–Ми з Еріком ростались!
–Що чому?
–Він мудак
–Мммм
–Але він думає, що я буду сама. Пффф... Знаїш хто привернув мою увагу?
–Боюсь запитати.
–Це Стів. Ну той новенький якого ти не терпиш.
–Хто?
–Ну він з тобою сидить нічого так.
–А да.
Я мовчки сиділа ховаючи від неї очі, але чому я ж нічого поганого не зробила. І тут прийшов він, він, він той самий через якого дівчата сходять з розуму, він той самий який використовує закоханих дуреп на раз два, він той самий через якого і моє серце згадує про вміння хвилюватись. Сьогодні він був у чорних джинсах та такій ж толстовці. Він ішов прямо до нашої парти, але я незнала, що він думає робити по вигляду він був не то сердитий не то врівноважений і спокійний. Крок, другий, третій, він стоїть біля парти. Кріс ніби його не помітила продовжила любуватись собою в дзеркальці, а я просто переглядала то на нього то на неї.
–Встань.
Якщо я була від цього в шоці я уявляю Кріс, яку всі обожнюють, а тут її попустили це було жорстоко...
–Ти мені?
–Нє собі.
Він залишався спокійним, а от про Крістіну цього не скажеш весь клас обернувся на їхню розмову в очікуванні чогось цікавенького.
–Що інших парт нема?
–Взагаліто саме я повинен це тобі казати тому, що це моя парта. І взагалі що ти тут забула?
–Просто сядь за будь яку вільну парту і я вдам, що цього не було.
–Встань і щоб я більш тебе тут не бачив.
Що на нього найшло? Кріс встала та взявши з собою сумку сіла на дві парти вперед.
–Ребекк сідай до мене!
Вона похлопала по вільному стульчику поряд із нею.
–Її місце тут.
Мені здалось, що вона от от лусне від гніву. Він ж сів за парту та одною рукою підпер голову дивився на мене та на мій шоковий стан.
–Весь настрій спортила.
Він легенько подививсь на мене та легенько посміхнувсь, але я проігнорувала це та з камяним лицем вилупилась на дошку. Впевнена він був в легкому шоці...
Після уроку в мене не було бажання навіть чекати Кріс. Я забігла в їдальню та взяла собі виноградовий сік, вже за мить до мене підсіла моя подруга.
–Ей ти чого не почекала.
–Та так справи були.
–Мммм...
–Ти як?
–Все чудово, а щось не так?
–Ну та ваша сварка з Стівом...
–Ааа? Ти про це?
–Да...
–Чесно то він мене ще більше заінтригував такий холодний. Хм...
Ну нічого ми це бистро виправим. До речі він такий завжди? Навіть не дозволив тобі до мене пересісти!
–Ну майже...
З дзвіном ми попрямували по класах. Я підіймалась по сходах усі бігли аби не спізнитись та мені було бійдуже якось так тошно на душі... Вже на тридцять першій сходинці, які я почала рахувати від смутку. Я побачила когось хто стояв на одну сходинку вище, помалу піднявши голову я побачила це обличчя, обличчя від якого кругом голова... Та наш зоровий контакт довго не тривав я опустила голову та хотіла обійти та він зробив теж саме, я знову перейшла на іншу сторону та він знов повторив все за мною.
–Чому ти мене уникаєш?
Я мовчки хотіла пройти та він приставив руку до стіни не даючи мені проходу.
–Щось сталось?
Я мовчки вдихнула та розвернулась.
–Ребекка що не так?
Зупинившись на мить я розумію  що будь який із моїх виборів буде помилкою та я спускаюсь з сходів, щоб обійти іншою стороною. Та він оббіг мене та став прямо переді мною, дивлячись зверху вниз.
–Хватить мене ігнорити...