Бродяга і Принцеса[ЗАКІНЧЕНО]

Ну і як без пригод?

-Девід?!- мені здається навіть вчителька була в ступорі від побаченого. Нє ну тільки його не хватало.
-Да я хочу допомогти для Ребекки.
-Да? Ну добре тоді йдемте я вам відкрию актову залу.-блін що цому треба пф жесть. Ми вже були готові вийти як ще один доброволець пожалів мене бо я несправлюсь.
-Вибачте!-Стів тобі погано там просижувати уроки ну от куда ти лізиш.
-Да?- нє ну блін шо за день.
-Дозвольте мені їм допомогти!
-З чого це?
-Ну я думаю, що вони двоє не впораються тай ще зі мною швидше буде.
-Ну добре пішли з нами.
Ми вийшли з класу. Вчителька вела нас до актової зали, ті двою ішли за нею кидаючи один на одного злобні погляди я ж пленталась за ними не розуміючи, що я тут роблю.
Зайшовши у пусту залу крізь яку проходив лишу звук стукання кубликів нашої вчительки.
-Так ось там всі вам необхідні
матеріали-вона вказала на ящики які лежали біля сцени- ключі я віддаю для Девіда, зайдете до мене як закінчите.
-Нехвилюйтесь ми впораємся-щось він сильно до неї підлизується, Девід блін та шоб його...
Вчителька вийшла хлопнувши дверима.
-Ну іскажи якого милого ти приперся-Девід підійшов до Стівена та схопив його за комір.
-Щось не подобається ну так двері не далеко-Стівен схопив його у відповідь.
-Ей нам ще весь цей зал прикрашати.
Вони відпустили один одного та розійшлися по різних сторонах. Я ж розуміла, що якось з всіх цих ящиків потрідно зробити святковий декор, підійшовши поближче я розглядала їх з середини. Мда і з цього нам потрібно зробити чудо.
-Тобто все робити буду я?
Вони поглянуди на мене потім ж переглянулись та направились до мене.
-Ну і що нам з цим робити?-Девід і справді сьогодні занадто підозрілий...
-Давайте ви будете розкладати ялинки, а я покищо повішу герлянди.
-Добре-Стів мовчки перейшов до роботи.
POV Стів
Тупий Девід та шоб його... Я дістав ту ялинку та почав її складати. Ця ж жертва наших суперечок намагалась дотягнути розкладну драбину, що в неї ну взагалі не виходило. Я просто не міг на це дивитись підійшовши до неї я легким рухом взяв драбину та поставив як найкомфортніше для неї. Відійшовши я продовжив роботу. Вже через годинки 3 вже майже все було готово: дві невеличких ялинки перед сценою, одна велика по центрі, на стінах вже були розвішані герлянди та малюнки.
-Ну, що я іду казати, що ми закінчили.
-Угу-все що вона сказала з скочом в зубах доклеючи останій малюнок, перед тим як цей ідіот вийшов і ми з нею осталися на одинці.
-Фух я все!
-Мммм...
-Якщо вже на те пішло то мені навіть подобається, я думала буде гірше.
Я видав легенький смішок нащо получив лише косий погляд. Вона повмикала всі герлянди, щоб освітити приміщення так як час вже був пізній. Ми перечекали хвилин 30 перш ніж в мене кінчилось терпіння і я зібрався йти за тим ідіотом. Підійшовши до дверей я був в ступорі або в мене галюцинації, або двері закриті. І більш за все це другий варіант. Я почав намагатись відкрити ці довбані двері, нащо до мене підійшла Ребекка.
-Ей чого вони не відкриваються? Тільки не кажи, що...
-Да вони закриті.
-Це той придурок я його приб'ю-вона почала відкривати двері та в неї нічого не виходило. Вона сперлася об дері спиною та неспіша сповзла по них, я присів біля неї спостерігаючи за мигаючими лампочками гнів у мені все більше і більше наростав.
-І що нам робити?
-А що нам лишається-її розчаровані очі поглянули в мої та зразуж перейшла на вогники на ялинці.
-Ну да...
-От знаїш я його і так старалась уникати, навіть не звертала уваги на деякі його вибрики, але є люди, яким словами не поясних їм потрібно вдовбти суть...- вона розповідала це на тиких емоціях, хм така мила...
На її висловлнння я лише легко помахав головою.
-Айщщ бісить-вона напевно вся на емоціях.
-І що нам робити, нам потрібно з вітси вибиратись, дай свй телефон, я свій в класі забула.
-Мій сів...
-Блін
-І як ми виберемось
-Ну впринципі я дуже на це надіюсь, що ще не всі пішли додоми, можна покликати на допомогу.
Вона підійшла до вікна та почала розглядувати сусідні вікна та роздивлятися де ще горіло світло. Від наступних її дій мені стало не по собі. Вони відчинила навстіж вікно та кричала гукаючи на допомогу, деякі вікна були відкриті тому в нас були шанси. Ну від її криків я вже б давно прийшов.
-Ей ти  ще горло зірви до повного щастя...
-Ау холодно кхе... Як думаєш мене почули.
-Незнаю, но я то чуть не оглох.
-Ей головно щоб нас почули і я старалась.
В цей ж момент почувся звук відкриття замка ми підбігли в надії, що нас звільнять.
-Ей ви що тут робите?
Нам відкрила літня жіночка, вона напевно була прибиральницей.
-Вибачте нас просто тут помилково закрили...
-Боже діти ви тут хоть як? І хто це вас помилково закрив?
-Та хватає одних.
-Ну добре біжіть додоми
-Дякую
Ми спустились до входу в школу. Сніг притрусив верхній шар землі
-Давай я тебе підвезу.
-Ні дякую я сама
-Ну ти тільки сама ще не ходила так пізно.
-Ладно йдем...
Ми сіли у холодну машину та рушили з місця зразуж як вона завелась. Їхали ми мовчки, знову ця тишина вона мене напружує.
Доїхавши до її дому вона подякуючи бігом забігла до під'їзду.
POV Ребекка
Тупий Девід йому завтра не поздоровається, хай тільки мені на очі попадається. Я чекала на тата тому що від нього на телефоні було біля 30 пропущених. Оооо що мені зараз буде. Я зайшла та вже як на зло переді мною стояв тато
-Ну і де ми були?
-Тат там така ситуація була... Ну в цілому нас помилково закрили у актовій залі в якій ми прикрашали.
-Нас?!
-Ну я ж не сама була!
-А подзвонити?
-Я забула телефон в класі, тому в мене не було змоги подзвонити.
-Ладно. Ідем покажу, що я привіз.
-Ууу мені вже цікаво
Ми зайшли в вітальню де стояла висока, пишна ялинка біля якої ящиків 3 з іграшками.
-Ууууу я вже думала цьогорічний новий рік буде без ялинки!
-Ну що ти давай прикрасиш тута, а я покашо приготую нам вечерю.
-Добре мож не переживати я бистро.
Я зразуж взялась за роботу. Приблизно за пів годинки ялинка була обвішана різнокольоровими іграшками, герляндами та дощиком, ще декілька герлянд пішли на вікна.
-Ну що там в тебе. Уууу яка красота.
-Правда мені також подобається.
-Ідем їсти
-Йдем, а то в мене в животі заведуться кити...