Бродяга і Принцеса[ЗАКІНЧЕНО]

Щось починається 2...

–Я...Я бачила цей знак.
–Що?! Де?!
–в... в Орлеані... да в Новому Орлеані... ми хотіли відвідати закиданий будинок, але там хтось був ми звідти побігли... але потім вже біля нашого будинку були двоє людей знаїш як в давнину ось ці накидки вони передали якусь коробку... Тільки галочка, вона була закреслена.
–Закресленна?
–Да! Вона точно була закреслена.
–Скажи адрес вашого будинку в Орлеані будь ласка.
–Да– я дала йому візитку нам роздавали, щоб ми приїжали іще.
Тато взяв ключі та вибіг.
Я сповзла по стіні вниз тато вибіг надвір гупнувши дверима я підійшла до його столу та взяла телефон, який вібрував вже декілька хвилин. Я стояла, я просто стояла потім помаленько почала повертатись до реальності. Взявши вже третю спробу дозвонитися до мене я притулила телефон до вуха та радісний голос подруги розбив вщент ту нудьгу й переживання.
–Бекс ну чого так довго? Ти зараз вільна?
–Ну можна й так сказати. Ти щось хотіла?
–Знаю ти зараз втомлена після поїздки, але просто послухай я не ображусь якщо ти мені відмовиш.
–Я слухаю.
–Сьогодні один з моїх бивших влаштовує вечірку і я б дуже хотіла на неї піти, але якщо ти не хочеш іти я тебе зрозумію і не ображусь
–Я непроти...
–А? Що? Ти не проти? Ну тоді о восьмій я заїду за тобою.
–Буду чекати...
Довгі гудки за декілька секунд закінчилися, а я піднялася на другий поверх розібрати речі. В мене достатньо для цього часу. Після я сходила в душ та помаленько збиралася на вечірку. Простоявши декілька десятків хвилин біля мого шкафу я намагалась придумати сьогоднішній образ. Одягнувши чорні кожані облягаючі шорти, я одягла на верх чорну майку та кожанку, потім я заплела високий кінський хвіст та нанесла легенький макіяж. Мій телефон знову завібрував та я взула чорні кросівки і вибігла з доми внизу якого мене вже чекала Джесіка. Ми вже за хвилин десять, п'ятнадцять були на місці.
–Може ти мені хотя би назвеш ім'я господаря цього місця.
Я вказала на двохповерховий будинок.
–Ерік ми з ним розтались десь пів року назад ще той мудак.
–Ерік?
–Да. Ви знайомі?
–Можливо.
–Ладно пішли...
Ми зайшли у приміщення пропітане запахом алкоголю та сигарок. Раніше я й подумати не могла, що ця атмосфера стане для мене звичною, але байдуже я підійшла до бару де нікого не виявилось, взявши пляшку вина я попрямувала на другий поверх, а точніше на терасу, яка звідти виходила. Там був чудовий вид. Декілька дерев, зелений газон на який відкривався вид, доглянуті квіти та невеличкий столик на якому стояли три стакани та штопор. Пф ніби чекали, що я прийду. Я відкоркувала пляшку та неспіша налила вино в стакан, за спиною почулися кроки я дуже надіюсь, що це не до мене, але спокійна, розмірена хода нікуди не звертала і я зрозуміла, що хтось не проти зіставити мені компанію. Хлопець в усьому чорному сів біля мене я подивилась на лице, щоб знати хто посмів потривожити мене.
–Стів?!
–Ребекка?!
–Що ти тут робиш?!
–Хотів би це запитати в тебе!
–Та так випиваю.
Я вже була готова випити, але він вихопив з моїх рук стакан та випив весь його вміст.
–Ей, що ти робиш?
–Тобі не можна пити?
–І чому це?
–Це шкідливо сприяє на людину.
–Тоді чому ти п'єш?
–Мені це не страшно.
–Пф...
–Не втомилась після поїздки?
–Ні... Було весело.
–Угу... Не хочеш прогулятись. Тут занадто гучно.
–Впринципі чому б ні...
Ми вийшли з будівлі, яка так і тряслась від гучної музики та людей всередині неї.
–Не холодно?
–Дивно, але ні. Останім часом потепліло.
–Можливо. Ти сама прийшла?
–Ні з Джесікой.
Він іздав легенький смішок.
–Ей що не так?
–Та так якщо чесно то вона мені вже надоїла.
–Мені покищо ні.
–Це покищо.
–Навіть не надійся.
Я побігла вперед підпригуючи.
–Холодно!
–Зайдем в найближче кафе зігрітись?
–Ооо пішли!
Ми прийшли в невеличке кафе де  сиділи лише декілька парочок. Ми присіли за середній столик та почали ознайомлюватися з меню. До нас підійшла молоденька дівчина в формі та була готова прийняти наше замовлення.
–Я візьму капучіно.
Я навіть нехотіла щось пити, але ж все таки потрібно якось зігрітися.
–А мені американно.
–Добре зачекайте хвилинку.
–Тут так затишно. Чому я тут раніше не була?
–Він тільки не давно відкрився. Кажуть, шо тут смачна кава.
–Да? Треба буде якось сюди ще зайти. Мені тут подобається.
–Як дивишся на десерт кажуть, що вони дуже смачні.
–Нууууу... Тільки якщо вони ну дуже смачні...
Він легенько посміхнувся.
–Вибачте?!
Та дівчина підбігла до нас.
–Так! Я вас слухаю!
–Можна нам ще два десерти від шеф повара.
–Так звичайно. Вам подати його разом із вашим першим замовленням.
На цьому питанні він перевів погляд на мене.
–Так будь ласка.
–Добре.
Вона зразуж помчалася після цього.
–Як думаїш що це буде?
–Незнаю. Так як я тут ще ніколи не була.
–Хм...
І тут принесли наше замовлення. Подивившись я зрозуміла, що ніколи раніше такого не куштувала. Це був ніби шоколадне тістечко прикрашене різними ягідками, від чого присмак був солодкувати, але там була й м'ята яка надавала страві терпкості, та незважаючи на це смачнющий шоколад, робив смак особливим. Це поєднання стояло переді мною у вишуканному оформленні.
–Мммм смачно!
–Як на мене дуже солодко.
Всмислі тп тут все просто ідеально зіставленно.
–Незнаю мені саме то.
Я розсмаковувала страву, але не могла знайти в ній недоліків. Зрештою я зрозуміла що вона ідеально коли з'їла увесь десерт.
–Смачно!
–А мені не подобається!
–Що чому?
–Просто не подобається!
–Пф.
Він сидів і дививсь на мене. Його погляд ні на мить не сходив з мене. Легенька посмішка, ледь прищуренні очі, та спокійний вираз обличчя.
Він... Він... Саме зараз... Він такий милий...
...
Що стоп про що це я?
Цих декілька хвилин ми сиділи та споглядали один на одного... Я забігала очима лише б не дивитись на нього... Він ж посміхнувся та попросив офіціантку принести наш рахунок. Я полізла зразуж в карман.
–Не треба!
Він схопив мою руку, на що я випучила на нього очі. Він повільно забрав її та якось стривоженно вимовив.
–Я сам заплачу.
–Ні не варто.
–Я наполягаю.
–Нууу добре.
Ми розплатились і вже мали йти, але до нас проговорила та молода дівчина, яка обслуговувала нас.
–Вибачте, але я просто не можу промовчати.