Бродяга і Принцеса[ЗАКІНЧЕНО]

45 глава⭐

Дім виявився справді великим і я не одразу зорієнтувався в якій саме кімнаті горіло світло та все ж відшукавши правильну я був ошелешений, торт глухо впав на землю, в туж мить лице наповнюється гнівом, кулаки зжимаються і все, що я бачу то це її налякану та тремтячу, що сиділа біля стіни та старалась прикритись, і його, диявола, якого мало вбити,він зверхньо дививсь на неї та відходив від ще одного удару наданого для неї та готуючись до наступного. Терпіння та жалість повністю вичерпалися і я вже прямував на нього, як в нього піднялась на неї рука? Придурок! Я з усієї дурі заїхав йому по морді від чого він завалився на землю, з усієї дурі почав гамселити його кулаком та всім чим міг, ніхто не може її зачіпати, ніхто не сміє ображати її. Я взяв його за комір рубашки та пристально дививсь на закривавлене лице.
-Зараз ти дасиш мені відповідь на одне запитання, і попробуй збреха, тоді ти попрощаєшся із життям. Це вона?
Він абсолютно прекрасно розумів про що я так що я не став називати імена.
-Ти ж знаєш відповідь.
Він перекривив своє лице в ухмилку, що повністю вибило мене з колії. Я вдарив його ще раз,і на другий раз замахуючись я відчув на торсі ніжні руки та важкість заді. Тіло розслабилось, а сльоза вивела мене на чисту воду. В мене не вистачало сил стриматись і лише одна її фраза заставила мене залишити та забути це все.
-Нетреба,просто ідем звідси..
Тихо та з заплаканим голосом вона шепотіла мені в спину. Я знаю цей голос, голос який ненавиджу чути,але такий рідний та затишний, голос в якому стільки болі та любові одночасно. Залишивши його я взяв в руки її заплакане личико та крепко обійняв, а за цим легенько підхопив її на руки та виніс подальше від цього всього. Ми мовчки сіли в машину та вирушили до готелю. Я мовчки заніс її в мій номер та посадив на дивані. Як би мені не було важко я розумію наскільки безпомічна та розгублена.. вона. Я навіть незнаю як її називати.. Я лише мовчки запропонував їй прийняти душ, не міг дивитись на плями крові на її одязі вона мовчки зайшла в ванну, а я сів на диван та глибоко вдихнув. З ванної почувся звук води і я відкинувся на стінку, чому все так важко, чому доля вибрала нас? Але я знайшов її, кожного дня я прокидався з думкою, що її нема, я навіть не надіявся на нашу зустріч, і тут доля дає нам можливість почати все з початку. Хіба нещастя? Я згадав, що в неї нема у що передягнутись вже коли вода вимкнулась,я бігом дістав свою толстовку та спортівки і підійшов до ванної. Обережно постукавши мій погляд застиг на нії, вона була в одній нижній білизні, як тільки побачила мене вона почала прикривати.. ні не свої інтимні місця, а синці по всьому тілу до яких був прикутий мій погляд. Злість наростала, я лише простягнув їй одяг, опустивши погляд та вийшов. За мить вийшла і вона, вона була розгублена та соромилась, даючи їй шанс відійти від цього я вирушив в ванну. Спершись об раковину я важко вдихав та видихав, холодні струї води охоплювали моє тіло,я був готовий кричати байдуже що хтось почує. Мені погано і їй також я й не сумніваюсь і саме зараз я повиний її підтримати. Тому я бігом одягнув білу футболку та чорні спортівки. Вийшовши в вітальній її не було і я попрямував на кухню, вона стояла та роздивлялась мій холодильник. Я посміхнувшись сперся об стінку та поцікавився.
-Зголодніла?
Вона розгублено подивилась на мене
-Є трішки..
Я підійшов до неї та тепер ми двоє дивилися в холодильник. Мда не густо. Я справді розчарований, як я жив?
-Як щодо піцци.
Вона розслабилась та посміхнувшись кивнула. Так я дзвонив по піцеріям які ще працюють, а вона гортала канали на телевізорі. Завершивши я підійшов та сів біля неї.
-Наші дві піцци вже їде!
-Стів?
-Да.
-В тебе є що випити?
Я лише кивнув та дістав пляшку вина разом із двома бакалами. Сівши біля неї я налив їй зовсім трішки та в ту ж мить зловив на собі її незрозумілий погляд.
-Ей я не мала дитина.
-Два стакани це твій максимум, тому більше я неналию.
-Справді?
Наша піцца приїхала і ми разом поїли, а тоді я провів її в спальню.
-А ти де будеш спати?
-Нууу так як тут лише одне ліжко я буду на дивані.
-Ні. Ти можеш тут залишитись.
Вона соромилась, але все ж сказала це, на що я виграшно посміхнувся та ліг на іншу сторону, а вона сиділа і як я зрозумів не збиралась цього робити, тоді я те ж сів та подививсь на неї.
-Стів.
-Да
-Як тоді мене звати? Я навіть свого імені незнаю, що ж вже дальше говорити.
-Ти можеш спитати все, що тобі потрібно, я не збрешу! Тебе звати Ребекка, Ребекка Едвін.
-А ти, хто ти мені і Джонсон?
-Ми познайомились ще в дитинстві, але тоді в нас склалися не найкращі стосунки, точніше через мене та мою сім'ю ви переїхали з Лондона до Вашингтона, потім я те ж туди переїхав, але я не знав що ти живеш в тому місті і навіть в тій школі, так ми зустрілися вже дорослими, ну і так все сталось, що ми стали парою. А Джонсон хм.. точніше Робін, принаймні його так раніше звали справді був твоїм другом дитинства, тільки ви перестали спілкуватись коли ви переїхалич а коли він приїхав то ви майже не підтримували зв'язки.
-А батьки? Де вони?
-Їх нема. Твої мами не стало при родах, а тато був хворим раком головного мозку, віддавши своє серце на донорство.
Я казав ці слова як міг тихіше та вона просто бездушно дивилась в одну точку, а по її бліднуватому личику почали скочуватись каплі. Їй боляче і я розумію наскільки, тому я налив їй ще вина в стакан та повністю спустошив свій.
-На сьогодні досить..
Я встав та був готовий йти тільки вона повільно схопила мою руку та прошепотіла.
-Залишся я хочу взнати все про своє життя.
Її очі були повні сліз я лише мовчки сів на місце та заповнив мій бакал.
-Є ще щось що мені слід знати?
-Давай завтра поїдем завтра додоми, я хочу щоб ти сама все побачила.
Вона лише кивнула та залпом випила всю ємкість мда чекай біди.. Вона підняла голову та п'яним поглядом подивилась на мене. Оу ні ні ні. Вона поставила руки на ліжко та нахилилась на мене. Ну як людина може так швидко сп'яніти?
-Стів в мене так голова крутиться. А ти казав що 2 стакани максимум. Пф та я тебе обжену!
-Звичайно.
Я старався не нарватись я знав її як ніхто інший, і знав, що коли вона п'яна і твереза це дві зовсім різні людини.
-А ти красунчик.
Вона грайливо втупилась на мене та легенько ухмильнулась.
-Так а де мої ліки. Я повина їх випити, інакше Джонсон розсердиться-на секунду вона зупинилася що мене справді лякало, а потім видихнула та повернулась- ні Джонсона немає.
Як мала дитина вона піджала під себе ноги та лягла дивлячись на мене. Три роки.. Ми занадто довго просто так не сиділи і не дивились один одному в очі. Така дрібниця, але від неї тіло шаленіє та отримує таке забуте відчуття ніжності. Ще тоді щось в маленькій дівчинці з довгою косою щось зачепило мене і не відпускає по сейдень..
POW Ребекка
Яскраве проміння б'є в очі та я повільно розкриваю їх. Дивне відчуття в вісках немов щось тисне, що заставляє голове боліти від нестерпної болі. Я підтягую під себе коліна та спираюсь об них, щоб зменшити біль, що виходить вкрай погано мда давно я не перебувала втакому стані, можливо це через ліки. Уф. Я встаю та відправляюсь в ванну. Велика одежа в якій відчуваєш себе безпечно та тепло, дивне відчуття немов якась параноя, немов це вже відбувалося, хм напевно так і є, от тільки я цього не пам'ятаю, все що я знаю то це інформація яку мені вчора розказав Стів. Стів.. він якийсь особливий, до нього немов тягне, тягне з незнаною силою проти якої я безпомічна, він такий.. такий милий та м'ягкий з однієї сторони, але сильний та сексуальний з іншої, і ще.. він такий незахищений та поранений десь там глибоко в душі, щоб він хотів забути. Я стою перед дзеркалом в ванній та мовчки спостерігаю за своїм тілом, мало того що худорлява, той ще синці по всьому тілу. Не віриться невже цьому настав кінець,невже я перестану здригатися при кожному дзвінку в двері, невже перестану замальовувати синці, щоб не було лишніх запитань, хоча я незнаю, що чекає мене дальше але я хочу, щоб Стів був зі мною, да я незнаю хто він, хто його сім'я, але я хочубути з ним. З посмішкою заходжу в душ та під ледь гарячою водою розслабляюсь та моє тіло також. Виходжу та одягаю той ж одяг та прямую босяком по холодному кафелю на кухню,звідки доносяться різні звуки. Картина заставляє мене ледь помітно посміхнутись та помаленько сіти за стіл, за яким Стів готував щось одночасно поглядуючи в вімкнений телевізор, побачивши мене він легенько посміхнувся та продовжив готувати сніданок.
-Добрий ранок!
-І тобі. Виспалась?
-Да. Тільки голова болить думаю це від алкоголю.
-Може лікарю показатись.
-Ні, нічого серйозного. Хочу побистріш повернутись в Вашингтон, побачити мій дім,знайомих, Джина.
Він спокійно нарізав овочі та після моїх слів зупинився та незрозуміло подивмвсь на мене, в йогтпогляді було багато запитань
-Я здається нічого не казав про Джина.
Мертва тиша заполонила кімнату і я незрозуміло вставилась на нього.
-Тоді.. звідки я знаю?
-Можливо Робін розказав.
Він продовжив готовку, а я задумалась він нічого мені про нього не казав, немов просто так я згадала
-Ні він мені не казав.
-Тоді звідки ти знаєш?
-Незнаю..
В голову сильно вдарило, я впала з стільця та сильно зжавши голову руками намагалась здержати біль, мить друга і я вже кричу від болі та безпорадності. Останє,що я пам'ятаю як Стів намагається підійти до мене не налякавши та не завдавши ще більшої шкоди, а за цим темрява, темрява і все..