Бродяга і Принцеса[ЗАКІНЧЕНО]

Лише роздоріжжя залишається.

-Хватить мене ігнорити!
Я глибоко вздихнула та вже була готова з ним загаворити та...
-Що ви робите?
Стів тяжко вдихнув та обернувсь до місця звідки доносився звук.
-Ти кудись ішла?
-Ішла до вас.
-Слухай тобі що робити нема, що крім як нас доставати?
-Нас?
Кріс була в повному шоці...
-Хм... А щось не так?
Він легенько ухмильнувсь. На що вона мовчки стиснула зуби та розвернувшись пішла, а я розвернулась у іншу сторону та попрямувала в клас.
POV Стів
Нє вона мене з глузду зведе, що не так... Вона образилась на те що відбулось того вечора чи цього ранку? Як важко її зрозуміти... Я зайшов в клас де вже приблизно пройшло пів уроку. Вона навіть не дивиться у мою сторону я сів за парту та обпершись на руку цілий урок дививсь на неї. Що сталось? Чому вона так ставиться? Ніби не помічаючи мене вона робила якісь там конспекти. Після уроку вона попрямувала на перший поверх я помалу ішов ззаді неї. Намагаючись зрозуміти, що не так я перебрав усі можливі варіанти які могли її образити, хоча можливо це щось особисте... Я такжеж ішов за нею спершу вона спустилась на перший поверх до шкафчиків я зробив теж саме і вже потім так само ідучи за нею ми дійшли до спортзалу. Ми зайшли та наші шляхи розійшлись біля передягальні. Бігом одягнувши спортивну форму я вийшов на поле та трохи розім'явся перед грою. Вже після дзвінка всі дівчата зібрались на трибунах всі крім однієї... Я просто почав гру іноді поглядуючи чи вона прийшла та навіть схожого силуета не було. Вже після уроки я чекав її біля входу в спортзал. Де вона могла дітись? Хм вже за хвилин 5 вона вийшла ніби мене і не помітила.
-Ей Ребекка де ти була.
Вона обернулась та опустивши очі розвернулась і попрямувала до шкафчиків вона забрала портфель та попрямувала до виходу школи. Я просто підійшов взяв її за руку та ми пішли вже разом. Чесно кажучи я знав, що таке вона не проігнорує ледь підстрибнувши вона спробувала забрати руку.
-Що ти робиш?
Я знав, що вона просто мусить якось на це відреагувати, більшість всього вона не звикла красуватись перед іншими, а тут ми йдем майже перед усією школою за руки, але тепер моя черга її ігнорувати.
-Ей відпусти...
Вона сказала це майже шепотом аби ніхто не почув та сьогодні вона уникала мене цілий день.
-Стів... Відпусти...
Вже коли ми стали відходити від натовпу вона стала другою рукою намагатись звільнитись.
POV Автор
Парочка, яка привернула увагу усіх присутніх на шкільному подвір'ї помалу зникала з поля зору. Хлопець який був на сьомому небі від щастя та низесенька проти нього дівчина, яка от от вдарить його лише б він її відпустив. Вона намагалась послабшити його хватку та він одним рухом прокрутив її, притиснувши до великого дерева за декілько кроків, та руку яку він не збиравсь забирати полжив над її головою. Від несподіванку її лице налилось червоною краскою, а від занадто близького контакту вона тихо проковтнула та здавалось от от лусне нащо він лише легенько ухмильнувся.
-Я спитаю в тебе ще раз чому ти мене уникаєш.
Тихо навіть в деякій мірі хепочучи її ці слова які так і зводили її з розуму. Вона лише зробила ще одну невдалу спробу вирватись з його схватки нащо він усилив її та наблизився.
-Що не так?
Він сказав це їй на вухо так що це було ледь чути для неї самої.
-Відпусти мене.
Він просто продовжував дивитись в її очі.
-Будь ласка...
Він просто не розумів, що могло її так образити, змінити її відношення до нього. Розглядаючи її риси обличчя його погляд впав на її губи такі маленькі акуратні лінії підкреслювали їхню пухлу сторону...
Вона дивилась на нього та в певній мірі насолоджувалася моментом.
-Стів...
Вона розуміла до чого це іде тому намагалась якось цього уникнути, він лише легенько посміхнувся розуміючи що добився свого.
-Пам'ятаєш що ти тоді сказав?
-Коли саме?
-В той вечір.
-Ну да.
-Я незнаю чи відчуваю щось схоже до тебе тому пробач...
Ребекка опустила очі, а він підняв її підборідок та тихо промовив.
-Це не проблема. Пішли я тебе проведу.
Все що їй залишалось то це послідувати за ним. Він все такжеж держав її за руку розтягуючи посмішку на все обличчя.
-Що ти робиш сьогодні?
-Стів...
-Що?
-Я тобі казала...
-Ей мені просто цікаво...
Пара молодих людей дійшли до багатоповерхового будинку.
-До завтра!
Він все так посміхавсь, на що вона не могла знайти собі місця лише червоніти все що її залишилось.
-Пака...
Якось зніяковіло, але всеж таки промовивши вона побігла всередину. Кожен попрямував у свою сторону і лише роздоріжжя залишається на місті...
Зайшовши до квартири Ребекка притулилась до стінки лобом та трохи відхиляючись то знову опираючись вона немов стукалась лобом об стінку, хоча так і було та за мить з за кутка визирнула знайоме обличчя яке змусило дівчину посміхнутись.
-Як справи в школі?
Двоє рідних людей зайшли на кухню звідки доносились ну дуже смачні запахи.
-Огооо тат це ти сам приготував?
-Ну да я перед тобою в боргу.

POV Ребекка
-Ей ти чого про який борг річ?
Я невдоволено збивувалась.
-Так я тебе занадто довго не бачив і тому дуже сумував, тому давай без ніяких здивувань. Добре?
-Звичайно! Я підстрибнула та побігла в вітальню накривати на стіл.
Вже поїдаючи просто по королівськи приготованні стейки.
-Мммм! Тат дуже смачна.
-Я старавсь...
По правді кажучи твоя мама ну дуже любила коли я їй готував.
-Хочу щоб мій майбутній чоловік теж готував так добре як ти.
-Хм... Я думаю мама була б рада бачити тебе з святковим ковпаком у колі рідних біля великого торта з свічками...
-Тааат... А я то думаю в чом подвох!
Я посміхнулась до самих ямочок.
-Всьо всьо мовчу... А ти не пепедумала?
-Ні тат я не передумала.
-Жалко.
Він продовжив їсти шедевр.
-Як справи на роботі? Чи це супер секретно.
Ухмильнувшись та примруживши очі пильно дивлячись за ним запитала я.
-Воно ультра мега секретно.
Він нахиливсь до мене та шепнув мені на вухо на що я збільшила очі та позитивно покачала головою.
-Але тобі я зроблю виняток.
-Я тебе слухаю.
Я поставила руки на лікті та положила в них голову.
-Ми нарешті дібрались до їхньої бази.
-А хто вони?
-Відомі наркоторговці. Вони віддавали замовлення у чорних коробках зі знаком який ти бачила, а коли все було використано вони передавали коробку з грошима за наступне замовлення вже з закресленим знаком.
-Пффф... Так просто я думала в них супер пупер ідеальне маскування, а тут всього лиш...
-Зараз воно не здається таким важким, але для мене це було справді важко.
-Ну нічого... А ви вже закінчили це діло?
-А ти як думаєш чому я тут сижу поряд з тобою та їм стейк?
-Мммм ну да ти б зараз сидів в участку і ламав голову над новим не зрозумілим знаком...
-Ну да. Я вжа буду менше переживати за тебе.
-Огоооо
-Я сказав менше, але ти ж знаїш як я за тебе переживаю.
-О даааа.
Вже за пів години я лежала в ліжечку з телефоном в руках. Та несподіваний дзвінок змусив мене перерватись від перегляду невеличкого фільму.
-Спиш?
-Ну якщо я взяла трубку то напевно ні.
-Сарказмом так і пре.
-Давай я зараз за тобою заїду.
-Боюсь запитати навіщо.
-Сьогодні в одному клубі вечірка і там буде ну дуже класний двіж.
-Джес я незнаю... Мене напевно тато не відпустить.
-Нічого відкривай двері я буду говорити.
-Що?
-Давай бистріш я зараз почну дзвеніти в двері.
-Джес справді чи це жарт?
-Ну перевір.
Я відімкнула вхідні двері та була в легкому шоці переді мною стояла сама Джесіка.
-Я думала це жарт.
-Не дочекаєшся. Де твій тато?
-В вітальній я спершу сама поговорю.
Я підійшла до тата в вітальній який сидів з Джином та дивився телевізор.
-Тааат...
-Ну і куди ви зібрались.
Він подививсь на Джесіку яка стояла біля дверей.
-Добрий вечір!
Джес підстрибуючи підійшла до нас та стала біля мене, зараз ми стояли як дві сестри, які зробили, щось погане та чекаєм свій вирок.
-Містер Едвін можна ми з Ребеккою сходим на вечірку?
Ого так офіційно я давно такого на чула ще й від Джес.
-Ну не треба до мене підлизуватись.
-Ну таат ми ж не довго.
-Тільки якщо не довго.
-Добре!
Одночасно вигукнувши ми побігли до моєї кімнати готуватись до по словам Джес грандіозної вечірки...