Бродяга і Принцеса[ЗАКІНЧЕНО]

Зовсім зовсім недавно...

–Ребекка...
Я обернулась та незрозуміло подивилась, а він сидів немов ображений, немов в чомусь винен. Неможливо ображатись на людину, яка заставляє твоє серце хвилюватись. Я дивилась на нього намагаючись зробити як найбільш байдужий вигляд. Він повільно встав приблизився, так як я стояла між рядами намагаючись відійти я вперлась об парту та виходу небуло він все насувався на мене. Я сперлась на парту, а він легенько нахилився так щоб відстань між нами залишалась мізерна. Він дививсь в мої очі, а я в його, одною рукою він схопив мене за руку, а другою він притягнув мене до себе та обняв, притягнув та просто обіймав, від такого повороту мене охопив шок. Я легко ледь наважившись обіймаю його у відповідь. Він відсторонився від мене та з його ухмилкою тихо запитав
–То ти скажеш хто то був?
Я відпихнула його та пробігаючи між партами направилась вийти з класу недовго думаючи він проскочив за мною та обійнявши з-за спини притулився до мене.
–Ей я не так багато прошу!
–Пф так цікаво?
З ухмилкой я подивилась на нього.
–Ти уявити неможеш на скільки.
–Хм ти його знаїш.
–Що це хтось з однокласників чи моїх друзів? Тоді я їм голову відкручу.
Він направився в сторону дверей та тепер я його схопила за руку та розвернула на себе.
–Ей стій стій не зовсім так. Це мій друг дитинства.
–Що?! Ти ж говориш про того друга про якого я думаю.
–В мене був всьоголиш один друг такшо да.
–Тобто...
Він зробив задимчивий вираз обличчя.
–Той товстяк, став тим хто фліртував з тобою вчора?
–Ей це мій друг не ображай його! І ми не фліртували!
–Пф та дурню зрозуміло, що він на тебе запав.
–Та ну тебе.
Я вийшла з класу та поспіхом почала йти. Довго чекати не довелось майже зразу він набіг ззаді та схопив мене за руку.
–Ей що ти робиш?
Я нехотіла це голосно казати тому сказала це шепотом.
–А що я роблю?
–Може відпустиш ми в школі.
Я поглядом показала на наші зімкнуті руки.
–Ну... ні.
І ми попрямували до класу, а я просто опистила голову та легенько посміхалась...
Вже після школи ми йшли додоми все так жеж міцно тримаючись за руки. Коли ми дійшли до мого будинку він подививсь мені в очі
–Що робиш сьогодні?
–Сьогодні танці.
–А після?
–Хм незнаю.
–Ну тоді я заїду за тобою.
Після цих слів він обійняв мене та пішов я ще декілька хвилин стояла і дивилась йому вслід та потім піднялась додоми. Я стояла перед шкафом та вибирала, що мені одягти. Ей він просто заїде за мною, а якщо він мав на увазі заїде і ми підем гуляти. Аааа... Ну я одягла чорні джинси, сірий светр, чорне пальто та чорний кашкет. Я вибігла з будинку та побігла в сторону танців в мене залишалось декілька хвилин а мені ще переодягнутись. Я бігом забігаю на ходу роздягаючись находу та переодягаюсь в мить ока я вже стою в класі. Ну я запізнилась на 3 хвилину тому видихнула з полехченням та стала розминатись. Сьогодні Джес не було після танців я зателефонувала їй та вона не брала тому я вирушила надвір де вже красувалась та сама чорна машина.
Я неспіша почала спускатись з сходів і тут він вийшов і прямує до мене. Я прискорила свій крок та була дуже рада його побачити він підійшов та дуже крепко мене обійняв.
–Ну що їдем?
–Їдем!
Він взяв мене за руку та довів до машини, потім ми сіли та попрямували десь до центру міста. Ми й справді зупинились біля центральної площі в очі мені кинулось те кафе де ми перший раз провели разом час.
–Йдем?
Його тепла посмішка обпекла моє серце.
–Йдем.
Він обійняв мене та ми вирушили до кафе. З того часу нічого не змінилось ми сіли за наш столик, та сама дівчина підійшла до нас та посміхалась до нас на всі 32 зуба.
–Що будете замовляти?
–Я візьму американо та наполіон. А ти?
Я подивилась на нього та він ніби не помічав лише дививсь на мене.
–Мені все теж!
–Ваше замовлення скоро буде готове.
Я сперлась на лікті та дивилась на нього, як він на мене. Ми так просиділи декілька хвилин. А потім він взяв мою руку та обхопив її двома своїми від такого моє лице покрилось рум'янцем, а вже потім я ніби розслабилась та звикла.
–Знаїш я майже нічого про тебе незнаю?
–Граєм в гру ти ставиш запитання, а я відповідаю і так навпаки. Давай що ти хочеш взнати?
–І що ти хочеш взнати?
–Ну можливо... Кого любиш більше мене чи твого друга дитинства.
–Що за запитання?
–Будь які запитання.
–Ну тоді це занадто важке.
–Що я думав ти навіть думати не будеш, а ти кажеш що важке запитання.
–Тоді мені слід вибрати Річарда?
–То його звати Річард? Десь я вже чув його ім'я. І да ти повина вибрати мене.
–Добре тебе вибираю.
–Так то краще.
–Тепер я. Скільки дівчат в тебе було?
–Ей що за запитання?
–Ти сам сказав будь які.
–Ну...
–Невже так багато?
–Якщо говорити про серйозні стосунки то тільки з Джесікою і то через наших батьків, а так всі інші були просто так.
–То ти і дівчат неважаєш за щось серйозне?
–Ні просто вони були занадто прості для мене...
–А я? Я теж для тебе занадто проста? Ти теж зі мною просто так?
–Ні ти особлива і з тобою все по особливому...
Я дивилась йому в очі хотіла розгледіти правду і все що вони відображали це тільки щирість як в них не повірити?
–Ваше замовлення!
Я легенько посміхнулась та почала оцінювати мою страву навпроти якої стояла така сама.
–Ну що тепер я!
–Хм давай!
–Кому ти надаєш перевагу коти чи собаки.
–Собаки!
–Ти навіть неподумала.
–Для мене вони на одному рівні, але через особисті причини це собаки. А ти?
–Хм теж напевно. А що за особисті причини?
–В мене вдома теж живе собака.
–Ей я починаю тебе ревнувати.
–Так тепер я! Наскільки Джесіка важлива для тебе.
–Ну процентів... напевно 1.
–Що?!
–А що я відповів.
–Ні просто так мало...
–А для тебе Робін?
–Ну приблизно на 50.
–Що на всі решту залишається 50, але це не всі мої так?
–Ей я сказала приблизно.
–Добре. Скільки хлопців було в тебе?
–Жодного...
–Правда?
–Да. Давай перейдем на менші дрібнички.
–Ну запитуй.
–Десерт? Твій улюблений десерт?
–Ну я рідко коли їм десерти тому нехай буде цей торт сьогодні він правда смачний.
–Хм...
–Тепер я! Твоє улюблене число?
–8.
–Що я думав це буде сімка чому 8.
–Це як знак безкінечності.
–А в мене 9.
–Чому?
–Незнаю.
–Добре. Фрукт?
–Нууу... Манго. А в тебе?
–Напевно виноград. Не люблю манго.
–Давай твоя улюблена пісня?
–В мене немає конкретної пісні я слухаю музику різних жанрів і вони мені всі подобаються.
–Ну хоть в чомусь ми схожі.
–Жанр фільмів?
–Бойовики або фентезі.
–Плюс одна ознака в якій ми схожі.
–Пора року?
–Літо!
Ми обоє крикнули це в один момент та в будівлі полився сміх. Приблизно так ми просиділи аж до самого закриття. І зрештою ми вийшли надвір де стало ще холодніше.
–Не хоч пройтись пішки?
–Впевнена
–Да!
–Йдем.
Ми зімкнули руки в замок і я підстрибуючи йшла за ним. Цілу дорогу ми продовжували нашу гру аж до самого мого під'їзду.
–Хм тепер я. Ребекка ти станеш моєю дівчиною? Тепер ми знаємо достатньо один про одного і немає ніяких перегород. То як?
–Стів я незнаю... Справді незнаю що тобі відповісти...
–Знаїш зовсім недавно десь приблизно років так сім назад я взнав які в щастя гарні очі, і десь на днях я підтвердив це. Правду кажуть коли знаходиш своє на чуже навіть дивитися нехочеться...