Закохана в Мафіозі

Обіцянка

Яке було моє здивування коли я побачила там батьків...

Вони стояли спиною до мене і говорили з Лендоном. Коли вони обернулись я спіймала на собі злий погляд батька і стривожений погляд мами.

- Негайно в мій кабінет! (Крикнув батько і нервово пішов, а я за ним) Мама залишилась стояти в холі.

- Чому ви так швидко повернулись? Щось пішло не так?

- Ми повернулись швидше тому що дізнались що ти тут витворяєш!

- А що я витворяю???

- Ну як мінімум, ставиш підписи куди попало! Навіщо ти ходила до Даніеля?

- Щоб підписати контракт! Я зробила це для тебе!

- А в клуб і на виставку без охорони ти теж їздила заради мене?

- Тобі Лендан розказав?

- Це не важливо! Ти наражала себе на небезпеку!

- Але все обійшлось! В клубі, мені допоміг саме він! І я пішла з ним на ту кляту виставку, щоб віддячити! А охорону не взяла тому що знала що він нічого мені не зробе!!!

- Ти обіцяла мені!!!

- Так! Обіцяла і що? А знаєш чому я так зробила? Тому що хотіла трішки особистого простору! Я хочу як звичайний підліток! Гуляти в парку, ходити з подругами по магазинах, в кінотеатр! І робити це все без супроводу!!! (Кричала я)

- Он як, значить тобі свободи захотілось???

- Так!

- Все досить! Ти на домашньому арешті!

- Значить ось так?

- Саме так!

В цю секунду заходить охоронець...

- Анастасію з будинку не випускати!!!

- Так сер!

- Ти серйозно? (Крикнула я ще голосніше чим до цього)

- Розмова закінчила!

Я вийшла з кабінету захлюпнувши за собою двері!!!

Замість того щоб сказати дякую, він бере і запирає мене в цьому будинку???

На жаль в нього нічого не вийде!!!

Я зайшла у свою кімнату, і закривши двері почала збирати речі...

За 20 хвилин я була готова, щоб звалити з цього будинку! Я вирішила зачекати поки всі підуть спати і вийшла зі своєї кімнати, направилась в кімнату охорони. Оскільки мій план спрацював мені вдалось вивести обладнання зі строю, якщо мої підрахунки вірні, то в мене приблизно хвилин 15 поки охорона нічого не зрозуміла!!!

Я вибігла з кімнати й одразу направилась до заднього виходу.

Я була майже на виході поки не побачила в кінці коридору охорону яка нарешті допетрала що щось не так! Я встигла сховатись від них і пішла дальше, на виході я побачила електричних читок! Відкривши його я опустила всі ричаги в низ і все світло на території будинку вимкнулось!

Через вікно я бачила як охорона заметушилась...

В наступну хвилину я вибігла на вулицю і тихенько направилась до хвіртка яка була в саду! Як на диво там нікого не було і я відкрила її вийшла за територію будинку.

30 хвилин по тому!!!

Ось я йду нічними вулицями свого міста. Я не пам'ятаю коли я гуляла так останній раз, мабуть, це було перед смерть мого брата!!! Після того я більше ніколи не гуляла сама...

Я йшла вже досить довго, хоча сама не знала куди!

Раптом я зауважила що за мною їде якесь авто! Потім воно зупинилось і з відти вийшли двоє чоловіків. Вони були високі зі спортивним тілом і в чорних костюмах

Від лиця Дена (Даніеля)

Я був в дома коли мені подзвонили мої люди які спостерігали за Настею. Коли вони сказали що вона втікла з будинку, я був шокований! не вже вона здатна на таке? Ну що ж буде цікаво....

- Привезіть її до мене в заміський будиночок! (сказав я і поклавши трубку вийшов до охорони й теж поїхав туди)

Від лиця Насті

Ці двоє підійшли до мене

- Міс, вам потрібно проїхати з нами! (моє здивування і страх не можна було описати словами) А якщо в них зовсім не хороші наміри? я впевнена що вони затіяли щось не зовсім хороше!!!

Один з них показав рукою на авто і сказав — прошу

замість того щоб зробити що вони хочуть я обернулась і вже хотіла тікати як сильні руки об хватили мою талію і почали тягнути в сторону авто

- Пусти! (я билась ногами і сильно кричала 6 та все було марно! за декілька секунди я вже сиділа в авто на задньому сидінні, а за передніми сиділи вони двоє) Двері були заблоковані тож робити спроби втекти було просто безглуздо

- Не гайно відпустіть мене!

- Міс будь ласка, заспокойтесь! Все буде добре!

- Ви знаєте що з вами буде коли мій батько дізнається??? Вас всіх в порошок зітруть! Хто вас замовив? Куди ви мене везете?

Вони не відповідали на жодне моє питання, я розуміла що це кінець! і навіщо я тільки втікала? зараз я могла б сидіти у своїй кімнаті якби не робила дурниць. Я сподіваюсь що охорона замітила мою пропажу і вже шукає мене...

1 годину по тому

Незабаром автівка під'їхала до воріт великого будинку! Він був дуже красивий! Велика територія. Коли автівка зупинилась мою дверку відкрили...

- прошу ( сказав чоловік і показав рукою на вихід)

Оскільки мені і так не залишалось іншого вибору і я вийшла...

Ми зайшли в будинок і йшли по довгому коридору, поки не зайшли в кімнату. Вона була простора, виконана в темних кольорах, мій погляд зупинився на кріслі в кутку кімнати... Там хтось сидів але нажаль я не могла бачити його лице, світло не попадало туди...

Це мабуть їхній бос...

- Містер, Анастасія Свонт! ( він підштовхнув мене в спину і вийшовши закрив за собою двері)

Чоловік довго мовчав, а я не наважувалась заговорити або хоча б підійти і розгледіти його. Ця тишина просто вбивала мене. Коли я всетаки наважилась я зробила маленький крок в перед і почала говорити

- Навіщо я вам?

У відповідь тиша

- Вам потрібні гроші?

І знову тиша. Лише не великий шорох від якого я шарахнулась на зад.. з моїх очей виступили сльози

- Мій батько знайде вас! і не залишить вас в живих!

- Ти так думаєш? (Сказав до болі знайомий голос)

Я стояла мовчки й навіть не рухалась. Мої ноги як ніби приклеїли до підлоги, я не могла зробити жодного руху

- Чому ти втікла ? (Сказав Даніель і вставши з крісла зробив крок на мене, а я назад)

- навіщо я тобі?

- Ти не дала відповідь на моє питання! (він зробив ще один крок на мене ну а я назад)

- ти теж!!! (Я зробила ще один крок і вперлась в холодну стінку)

- Я не міг залишити тебе в місті саму, ще й в ночі!

- А може мені не потрібна була твоя допомога? Я прекрасно справлялась без тебе! Можливо я хотіла побути сама, ти про це не подумав?

Він підійшов до мене і поставивши свої руки по дві сторони від моєї голови подивився серйозним поглядом в мої. А потім на його лиці виросла ухмилка

- Та не вже? Мені вже розповіли як ти ледве зі страху не вмерла! Мила була, мабуть картина (він доторкнувся рукою до моєї щоки) - Нічна вулиця, авто, не відомі люди й беззахисна Анастасія... (він нагнувся до мого вуха і прошепотів) - яка нічого і нікого не боїться! чи не так?

- Не торкайся мене!

Раптом він відійшов і направившись до крісла сів в нього...

- До тебе повернулась твоя сміливість? А якби це були не мої люди? якби це був один з ворогів твого батька? Ти б не стояла зараз тут! Я взагалі сумніваюсь що ти б була ще жива! Скажи мені, як в твою маленьку головку прийшла думка безвідповідально втекти з будинку?

- Мабуть, ти правий! я була б десь в якомусь підвалі або в лісі, думаю мене б пристрелили ну або ще щось, не знаю!

Від лиця Дена (Даніель)

ЇЇ слова привели мене в ще більший шок і злість. Вона не дорожить своїм життям і робить безглузді речі!

- Значить тобі все одно на своє життя?

- Так (сказала вона і з викликом подивилась на мене)

- а ти не думала про людей яким буде тебе не вистачати? які будуть страждати від втрати людини яку люблять?

- А хто буде страждати? Батько? Він думає лише про свій бізнес! мама? вона думає як вгодити батькові? Ти? Самозакоханий придурок який стежить за кожним моїм кроком?

- я запитав про людей які тебе люблять! Ти думаєш що я люблю тебе?

На мому лиці виросла просто величезна ухмилка

- ні! Ти не здатен любити! ти можеш лише підставляти, вбивати, шантажувати й ще, мабуть багато того чого собі навіть не уявляю!

ЇЇ слова розізлили мене не на жарт!

- Думай що говориш!!!

- Я буду говорити те що захочу! ти монстр!

Ну все це була остання капля! потрібно провчити її! Жити їй надоїло! Ну що ж я допоможу їй!!!

Я різко встав і потягнувши її за руку повернув обличчям до стіни, вона виривалась поки я дістав звісно не заражену зброю притиснув до її голови...

- Даніель що ти робиш? (сказала вона з нотками страху)

- А що не так? ти декілька хвилин на зад говорила що тебе не влаштовує твоє життя! так давай я просто заберу його в тебе!!!

- ти не зробиш цього!!!

- Ти впевнена? (я вирішив діяти кардинально, і натиснувши на курок привів зброю в повну готовність до вистрілу)

Від лиця Насті

Я досі не вірю в те що відбувається!!! Коли я почула звук затвору по мому тілі пішли тисячу мурашок, я вся тряслась від страху. Не вже він ось так просто пристрелить мене? Хоча він може зробити що завгодно!!!

- Даніель прошу не треба! (сказала я крізь сльози)

- Навіщо тобі твоє життя? ти нікому не потрібна, чи не так?

- ні не так

- Назад дороги не має! я зроблю все швидко!!!

- Ден прошу! я сказала все зі злості! батьки хочуть, щоб я була в безпеці, вони бояться втратити мене як брата!

- я радий що ти це зрозуміла!!!

Потім все як в тумані. Вистріл, звук розбиваючого скла, він не вистрілив в мене...в останню секунду відвів зброю...мої емоції розривали мене з середини! не витримавши я просто втратила свідомість...

Від лиця Дена (Даніель)

Я вистрілив у вазу яка з шумом розбилась, в наступну секунду Настя піймала мій погляд і знепритомніла. Я не нажар налякав її!!! Можливо не варто було так робити! але тепер вона буде розуміти що не можна робити те що може нашкодити їй самій!

Я взяв її на руки й поніс в гостьову кімнату...

10 хвилин по тому

Від лиця Насті

Я прокинулась на ліжку в якійсь кімнаті...

Перше що прийшло в голову, це де я? Я почала згадувати що відбулось...

Даніель, зброя, вистріл, його темні очі це останнє що я бачила перед тим як відключитись... Виходить він фактично викрав мене! Але навіщо? І чому не довів все до кінця? Чому не вистрілив в мене?

Мої думки перервав звук ключа в замку дверей (значить я була під замком?)

В кімнату зайшов Даніель, а за ним дівчина, в неї в руках був піднос з їжею. Коли вона поклала його одразу вийшла, а Ден сів в крісло в кінці кімнати...

-Вставай, тобі потрібно поїсти!

Що він це серйозно? після того, як він ледь не застрелив мене він каже що мені треба поїсти???

- Я не хочу! Відпусти мене!

- А я тебе не тримаю!

Я встала з ліжка і направившись до дверей, вони опинились зачиненими! Ну звісно, а на що я розраховувала?

- Відчини!!! Я хочу до дому!

- Вчора ти звідти втікла! А зараз хочеш назад?

- Так!!!

- Ти вже не маленька, потрібно знати що на зад дороги не має!!!

- Зараз ти робиш гірше тільки собі! Я впевнена що мене вже шукають! А коли знайдуть мене тут з тобою, в живих не залишить!

- Ти занадто наївна! Тебе тут ніхто не знайде! А якщо навіть знайдуть, то повір мені що їм не вийде тебе з відси забрати!!!

Я не знала що сказати...

- Сядь! (Сказав він і показав рукою на крісло навпроти) Даніель сказав це настільки серйозно і злобно що я вирішила не сперечатись і сіла

- Даніель навіщо я тобі?

- Хороше питання! Я подуав, раз я фактично викрав тебе, то чому б не розтягнути задоволення і не потримати тебе тут трішки довше?

- Я не залишусь тут! Ти божевільний!!!

- Я тебе не питав!

- Даніель ти стріляв в мене! ти хочеш, щоб я залишилась після цього тут?

- Ну по перше якби я в тебе стріляв ти б тут не сиділа! А по друге все буде так я захочу! (Він встав і направившись до дверей раптом зупинився і стоявши до мене спиною сказав) - і не раджу тікати! Це буде марно!

Після того він вийшов і залишив мене одні в закритій кімнаті...

А ось і ще одна глава❤️
Як думаєте Даніель відпустить Настю?🤔 Все ще по переду😉
Якщо зауважили помилки в тексті, напишіть мені про це!
Люблю вас😘