НОРТКЕРР ІІ Життя, що тікає крізь пальці

Глава 10

1

Ранок видався ніяковим. Всі поводилися неприродньо тихо. Нічна тривога й любовні пристрасті під час робити – це не те, на що усі розраховували, беручись за завдання.

Ми з Тео, Вольгардом й Деном сіли снідати, а троє учасників конфлікту поки знаходилися, кожне у своєму закутку.

Бріссіт та Бо у кімнатах, Адам спав на канапі.

Схоже, справами ми не скоро займимося, з такими рятівниками у цього світу жодних шанців.

Щось питати було незручно. Бріссіт і так стільки наговорила, що я б воліла того не чути, крім того я не могла з нею погодитися. Не такий він поганий. То не більше, ніж слова ображеної жінки. Ну так, я знов стала на його бік, от що буває, як виходиш заміж за брата бувшого нареченого.

Біда в тому, що їм не світить розійтися так, щоб не перетинатися – одна родина все-таки, втім, вдома вона тепер однозначно надасть перевагу Сауткерру.

Щодо Бо, то ситуація була неясна. Може піти з нею поговорити? Як це розуміти? Сварилися, сварилися й раптом, що – запали одне на одного? Треба Вольгарда спитати, як то воно буває – він точно знає.

Але сьогодні не той день, щоб лізти в душу бодай комусь.

Двері спальні Бріссіт, раптом відчинилися й навмисно голосно луснули позаду неї, коли вона вийшла та продефілювала за стіл. Мовчки, не вітаючись, сіла на місце, яке завбачливо приготував їй Ден. (Його терплячість у цій ситуації, просто вражала).

Вона одягнулася в усе чорне, волосся міцно стягнула у хвіст, а на обличчі намалювала попередження усякому, хто спробує бодай пікнути у її бік. І коли Адам спросоння виглянув з-за спинки канапи, розбуджений грюкотом дверей, і їх погляди пересіклися – це лише підтвердилося.

Невдоволено й важко зітхнувши, він пірнув назад, а вона ні на кого не дивлячись, прийнялася за каву, яку все той же Ден, налив й поклав перед нею.

Чесно, він дуже явно її обходив, але так невинно, що це виглядало мило.

Цікаво, ця Санта-Барбара ще довго триватиме? Схоже дехто з де Керрів забув, для чого ми тут зібралися. Може сказати Тео, хай якось нагадає їм про обов'язки хранителів? Дракони, апокаліпсис й таке інше... Чи хай ще подуються?

В цю хвилину наш Казанова піднявся, трохи посидів протираючи заспані очі й вставши з канапи, трохи розхлябаною ходою направився до нас за стіл. Вигляд у нього був пом'ятий, щоки й підборіддя покривала дводенна щетина, волосся стирчало догори у підлітковому хаосі. Чесно, вперше його таким бачу: стомленим, насурмленим, навіть трохи розбитим. Сон не пішов йому на користь.