НОРТКЕРР ІІ Життя, що тікає крізь пальці

Глава 18

1

Кров в'язкими краплинами скапувала з обличчя й рота, збираючись на підлозі у невеликі калюжі. Зір, байдуже втупився у червону рідину, посилаючи мозкові млявий сигнал, що він ще живий, на жаль...

Біль знайоме відчуття, та все ж це новий рівень. Життя видається безглуздим дійством. Спершу кожне пошкодження чітко обдумується, формується бар'єр сприйняття, намагаєшся згрупуватися, щоб блокувати емоції і не подавати виду. Та зі збільшенням їх кількості, захист всередині вимикається. В якусь мить досягаєш апогею, а потім біль – це єдине, що для тебе існує. Він скрізь: у повітрі, у звуках, у рухах, у оточуючих предметах і людях. Переливається всередині дивною палітрою, вражаючи своїм проявом і нерозумінням, чого ти ще не вмер.

Лише страху і ненависті нема, бо це єдине, що у цій ситуації можна контролювати – це вони усі добре вміють. Прощати своїх катів, вбивати бо треба, а не тому що хочеться вдовольнити внутрішнього монстра. Ось чим де Керри відрізнялися від усіх інших людей світу. Неможливо повністю контролювати фізичну сторону цієї вакханалії та можна контролювати свій мозок, абстрагуватися від реальності.

В роті відчувався солоний металевий присмак, за півтора дні власна кров – це єдине, що він пив. Ні їжі, ні води їм не пропонували. Вивернуті суглоби вже майже не відчувалися, хоча на них і висіло усе тіло. Руки зв'язали за спиною, ноги теж і підвисили на масивні залізні крюки, наче тушку, десь з пів метра від землі.

Адам мало що розумів у цю хвилину, його лупцювали майже годину, він двічі відключався, і от, повільно свідомість знов повернула його у цю «надприємну» реальність. Думка про боротьбу ставала все слабшою, ще трохи й кінець – головне не зламатись ...мовчати. Втім, йому все одно здавалося, що навіть за бажання сказати нічого не вийде, бо щелепа розбита, може й зламана... Оцінити було важко, голова варила погано.

Подати сигнал не встигли, та певно родина вже кинулася на пошуки. Але чи встигнуть? Найближче дівчата й Ден, поки Алестер пришле підмогу, пройде ще день-два... То які перспективи?

Тео поруч не було, лише Вольгард – звисав у тому ж положенні, що й Адам – непритомний.

Веселенька вийшла забава, впали на них в буквальному сенсі з неба. Та хоч і застали зненацька, вони втрьох їх добре поганяли, тут вже навіть Тео з своєю нелюбов'ю до зайвого кровопролиття здався і знімав цих навіжених один за одним. Протрималися три з половиною години, та зрештою набої й гранати скінчилися, а їх оточили. Пішла рукопашна, та не довго, противників було набагато більше. Зрозуміло, що їх хотіли взяти живими. Добре, що встигли знищити артефакт, вочевидь того вони ще дихають, якби ворог склав мапу, возитися з ними не було б ніякої необхідності. А так, покумекали і намагаються все з'ясувати. Думають в них є решта частин.