НОРТКЕРР ІІ Життя, що тікає крізь пальці

Глава 34

1

Як? Що це – жарт? Ми ж перемагали! Секунду тому я вважала все скінчилося. Я думала ми виграли! Ні! Ні!

Мене розриває, нудить, вивертає. Я не можу дихати, я нічого не можу. Слова, що намагаються вирватися з полону мого зсудомленого горла намертво застрягли, давлячи і завдаючи болю. Хай би вже задушили мене і я більше не розуміла цієї реальності. Цієї неймовірно жорстокої, безглуздої реальності.

Я нікчема, стільки внутрішнього самообману, і раптом – воно стається і ти розумієш, що ні грама ти до цього не готова. Ні на мить не погоджуєшся і ні при яких обставинах не хочеш вірити, що більше нічого не вдіяти.

Ось він – твій найгірший кошмар.

«Алекс! – наче нашіптує мені якась моторошна і зловтішна сила. – Ти думала, що вже взнала як це втрачати його? Ні!.. От як воно виглядає. Дивися добре на його скривавлене тіло, на затьмарений погляд, і усвідоми нарешті, що ще кілька секунд і воно більше не буде тим, кого ти знаєш і любиш. Він більше не приноситиме тобі радості, не грітиме і не знатиме хто ти йому. Ні, рани не вб'ють його тіло, воно буде таким самим: шкіра, очі, м'язи. Наче те саме, але більше не твоє. А душа? Його душа буде там, де тобі не дістати, куди тобі доступу нема. Ти пізнаєш найгірший вид його втрати. Він втратить себе»

«ЗАМОВКНИ! Замовкни!» – зло волаю подумки собі, не погоджуючись і проганяючи злі привиди, які як стерв'ятники накинулися на мене, ледь він спав на землю і завмер.

Весь той жах проносився в моїй голові одночасно й секунду і вічність. Та не тямлячись до кінця, кинулася до Тео.

Так – це його тіло щойно впало, вражене смертельним доторком. Не рука людини нанесла нищівного удару, доторк до друга... його смертоносного друга – Древнього.

«Ну чому, чому ти такий відданий їм? – з сльозами промовляю. – Їм, а не мені!»

Відчай вмить полонить мене всю, краєм ока бачу, що ще не всі бачать цю страшну подію, що вони ще радіють перемозі на бездумними маріонетками Інги, які прийшли нас нищити. Та це їх перемога, а не моя. Нащо мені вона, без нього?

Ні... не вмію, не хочу це прийняти. Обман... все обман!

Господи! Я намагалася, я хотіла вірити, що я прийму цю втрату, але ж я не думала, що це станеться. Так. До біса вас усіх! Усіх вас, Вищі сили! Я не хочу, не можу віддати вам його.