НОРТКЕРР ІІ Життя, що тікає крізь пальці

Глава 23

1

– Це так круто! Давай ще раз! Повтори! Алекс, ну, будь ласка, зроби це ще раз! – вигукувала з азартом Бо, радіючи наче дитина.

Боже, в такі миті мені важко сприймати її як дорослу жінку, яку взяв за дружину Адам. Ну чесно, що за підліткова емоційність?

– Годі, це лише трюк, не більше.

Я підійшла до стійки та поклала тренувальний меч на місце.

Ізабо відчувала себе вже достатньо добре, молоде тіло швидко набиралося сил. І поки Адама не було, вона ходила за мною скрізь, наче домашня тваринка (хай пробачать мене за це порівняння), навіть спала у мене в кімнаті. Знаю – виглядало дивно, та їй, як і мені, було самотньо, а перші дні після умовної виписки з нашої домашньої лікарні, вона була така квола, що відмовити я не змогла. Відчуваю себе перед нею винною. Як згадаю у що її втягнула, і всі ці її страхи... «Боюся води», – казала. І от... виявилося недарма боялася. Я не розпитувала, але здогадувалася, що, певно, такі як вона передчувають такі речі. Інстинкт змушував триматися подалі від небезпеки все свідоме життя, а через мене вона ледь не загинула... Все що відбулося у Сирії тепер видавалося на грані фантастики, досі не знаю як Адам у тому стані зміг її витягнути... Мене всю покривають сироти, коли я згадую ту ніч, ті жахіття, ту неперервну боротьбу за життя кожного з них...

– Звісно трюк! Алекс просто хизується. З тренувальним мечем, то будь-хто зможе, – підділа мене Бріссіт, хитро позираючи на нас обох. – На! От з цим спробуй! – і вона простягла мені меч Вольгарда, який «вигулювала» поки його володар перебував у комі.

Ну так, задіти мене – то святе.

Та насправді, ворожість з наших стосунків вже давно зникла. Все перемінилося. Історія з Адамом врешті добігла кінця. Ден міцно взяв дівчину у руки і тримає так невимушено, що вона й сама не помічає, як м'якне з кожним наступним днем. Ледь ми повернулися, їх стосунки набули офіційного статусу, щоправда без поспішного забігу під вінець. Просто було зрозуміло, що вони пара і що все у них серйозно. Останнім часом в Норткерр часто навідувався Ульв – батько Брісс – і видно з Деном у них теж все у повній злагоді і дивним чином вона зовсім цьому не пручалася. Стала спокійнішою і так – добрішою. Відверто про своє особисте вона б навряд повідала, тим паче мені, та то і зайве. Ден в цьому плані простіший, але він у від'їзді з іншими тому я, не проявляючи зайву цікавість, просто раділа за них бо серед останніх подій причин для цього було не так й багато.