Таємна помста. .КІНЕЦЬ.

Помста

-Яно...

-Яна Максимівна.

Цікаво... всі жінки яких я ненавиджу мають батьків ім'ям Максим.

-Приємно. Денис можеш йти.

-Добре.

Яна хвилювалася і не дивилася мені в очі. Звісно, як можна дивитись в очі брату людини яку вбила.

-Яно, сідай.

Я пробував бути з нею лагідним. Але мені це тяжко вдавалося.

-Щось будеш?

-Тобто?

Нарешті почув від неї щось. Я вже думав язика вирвали...

-Каву або чай?

-Ні. Дякую.

-Тоді давай до роботи.

-Тобто ви мене берете?

-Хто "ви"? Женя не має до цього взагалі ніяких прав. Він просто мій друг. А мені можеш казати на "ти".

-Гаразд.

-Так. Прийняв. Я знаю, що ти чудова працівниця.

Ще посміхнувся їй... пробач, Анюту. Я тільки для тебе не душу її зараз або не б'ю. Сидить не мов нічого не сталося. Безсоромниця!

-Твоя робота перекладати усно та письмово.

-Я зрозуміла.

-Англійська , може якось ще мовою володієш?

-Так. Польською. Вчу турецьку та італійську.

-Цікаво. Ну мені треба тільки англійська.

-Добре.

Вона була зажата. З такими темпами я буду довго мстити. Я спробував розслабити її. Заспокоїти. Я зібрався.

-Женя, давай сьогодні зустрінемося ввечері.

-Гаразд. Бувай

Женя йде. Я підійшов до Яни ззаду, поклав свої руки на її плечі.

-Яно, я розумію, що рік назад в нас був складний час.

Я видихнув...

-Пробач мені, за мої слова.

Але так хочеться задушити її... оф...

-І ти мені пробач. Я звісно досі не згадала, що було в ту ніч але...

Знову вона про свою "амнезію"....оф... тримайся!

-Нічого. Забули, гаразд?

-Так.

Нарешті вона посміхнулася. Ми почали працювати. Вона спеціаліст в своїй справі. Так само як і вбивати...