Таємна помста. .КІНЕЦЬ.

Перша підказка.

Від Автора.

Сьогодні Кирило і Євген продовжують шукати того аноніма. 

-Нічого!

-Не нервуй, знайдемо.

-Що знайдемо?! Він як скрізь землю пропав!

-І там знайдемо...

Раптом в кабінеті почувся дзвінок. Кирило взяв.

-Хто?!

-Невже не впізнав.

Кирило увімкнув голосну.

-Хто?-запитує Женя.

-Анонім.

-Значить слухайте мене, якщо хочете знайти та поговорити то я вам допоможу. Але повірте, після розмови один з нас точно не буде більш жити.

-Це угроза?

-Ні. Попередження. Так ось вам моя перша підказка. Я той який ніколи не зустрічався з тобою Кирило але ми одне одного чудово знаємо.

І вимкнувся. Кирило був в гніві. Женя його заспокоював.

-Хто ти?! Хто?! Мені нібито не вистачає проблем з Яною! Тут він ще!

-А які там проблеми?

-Ти забув?!

-Я думав ти давно вже...

-Я ж казав тобі! Граю. І все! Нічого між нами бути не може! Зрозумів?! Ще раз щось скажеш подібне, зірвусь на тебе. Гаразд?

-Зрозумів. Гаразд.

-Я йду.

Кирило вийшов з кабінету. (Брехав він... брехав... і собі, і другові.)Він зателефонував Яні.

-Привіт, маленька. Ти в мене?

-Ні.

-А де?

-Я зайшла до брата та мами. А ти де?

-Я вийшов з офісу. І хочу прогулятися з тобою по берегу.

-Добре, зустрічаємось там.

Від Кирила.

Так. В Яні є всі мама, брат, тато десь. А в мене... ні, звісно є і батьки але... моєї сестри не вистачає мені. Ніяк. Не можу без неї. Але рана вже не так болить і лікується. Я поїхав на те місце. Ми туди багато разів ховалися від батьків, щоб не знайшли нас.  Відпочивали, раділи. Раптом я відчуваю руки на своїх очах. Так робила моя Аня, атепер Яна. Я обернувся.

-Привіт.

-Привіт, Кирилко. Як ти?

-Добре, а ти?

-Погано.

-Чому?

-Не знаю. Настрою немає чи що...

-Ходімо, пройдемося.

-Угу.

Ми гуляли по берегу, зустріли захід сонця і ми поїхали до дому.

ЛЮБІ МОЇ, ВИБАЧТЕ ЩО МАЛЕНЬКА ЧАСТИНА АЛЕ ДАЛІ БУДЕ ЩЕ ЦІКАІША. ПРОСТО ЗАРАЗ НЕ ХОЧУ ЗУПИНЯТИСЯ НА МАЛЕНЬКИХ ДЕТАЛЯХ.

ЯК ВИ ГАДАЄТЕ, ХТО Ж ЦЕЙ АНОНІМ? І ЗА ЩО МСТИТЬ КИРИЛОВІ? ЧЕКАЮ ВАШІ ЗДОГАДКИ В КОМЕНТ. 😘