Таємна помста. .КІНЕЦЬ.

Хто ж мій ворог?!

Від Кирила.

Настав ранок. Я прокинувся і побачив як Яна лежить майже вся на мені. Я обережно встав, щоб не розбудити її і вийшов. Я пішов до своїх людей і замовив ще один сюрприз для Яни. Все ж таки ми завтра повертаємося до дому. Я милувався видом і думав про цього Аноніма. Тут мені телефонує Женя.

-Що там?

-По перше добрий ранок.

-Добрий.

-Так. Що тут?... нічого.

-Як це?! Що зовсім?

-Та дещо є. Але ти повинен допомогти.

-Ну.

-Розповідай мені все, що було в тебе у минулому.

-Зараз? Ми з Яною завтра повертаємося, після завтра прийду в офіс і все розповім.

-Гаразд. Просто ми знайшли. Анонім це твій ворог, ти перейшов йому дорогу.

-Та кому?!

-Не знаю. Думай. Але твій батько також перейшов і дорогу його батьку.

-Так.

-Ми просто з ним трішки поговорили. Так ось...

-Стій. Говорили? І він сказав?

- Ми довго розмовляли. Але все ж таки сказав.

-Добре.

-Ну і все. А там допоможеш нам тільки ти.

-Гаразд, але як він слідкував?

-Це не знаю. Все?

-Ні. Я ще дещо просив.

-Я тобі так скажу. Дізнаємось хто такий анонім і потім дізнаємося хто вбив або довів Аню до смерті. На цей момент той сказав, що тільки знає.

-Ага. Телефонував мені і казав, що Яна.

-Не знаю. Може він нарочно. Все, давай.

-Дякую тобі!

-Угу.

Я вимкнув. 

Хто ж ти?! Що тобі треба?! Кому ж я так насолив?! Знайду і не знаю навіть що з тобою зроблю... падонок!

Раптом мене хватають гарячі руки. Я відразу зрозумів, що це Яна. Вона спустила свої руки мені на груди. Я обернувся і побачив милу картину. Яна була в моїй сорочці.

-Одягнула мою сорочку?

-Не можна?

Вона сказала як дитина. Я засміявся.

-Тобі все можна.

Вона поклала свої руки мені на плечі, я обійняв її за талію.