Таємна помста. .КІНЕЦЬ.

Друга підказка...

Сьогодні вони пішли в похід. Кирило та Яна йшли по лісу дуже довго. Вже настав вечір.

-Кирило, ми не планували тут ночувати.

-Не бійся. Зараз знайдемо дорогу.

-Я не можу більше йти.

-Давай, давай.

Яна вже була без сил. Кирило звернув на це увагу. Він взяв її на руки.

-Кирилко...

-Що?

-Я хочу до дому.

-Не ний як мала дитина.

-Чому?

-Бо...

Кирило зупинився і дивився кудись. Яна злякалася.

-Там що вовк...чи ведмідь?

-Біжи.

Яна побігла. Кирило засміявся.

 Він пожартував. Нікого там не було. Але все одно Кирило когось помітив, нібито за ними слідкували. Він наздогнав Яну та повів за собою.

-Там же...-Яна зрозуміла.-Придурок! Хто так лякає?!

Вона образилася на нього.

-Ходімо.

Вони прийшли до якоїсь хатини.

-Це мабуть дім охотника.

-Давай не підемо туди.

-Яно, дощ починається.

-А якщо він там і щось зробить нам.

-Що?

-Наприклад вб'є.

-Не думаю.

-Чому ти такий впевнений?

-Бо я тут.

Кирило зайшов, а за ним Яна. Він оглянувся.

-Чисто.

Він знайшов сірники, запалив свічки. Яна присіла біля каміну. Кирило взяв дрова та запалив камін. Через п'ять хвилин вони лежали біля каміну. Кирило обіймав Яну. Йому було так добре, спокійно. Він сам не розумів чому йому так добре з нею. У його душі панував спокій, доки не заговорила Яна.

-Я ту ніч ніяк не згадаю. Не пам'ятаю що сталось. Чому я забула? Що зі мною сталося? А головне питання, що сталося з Анею.

Тільки Яна назвала ім'я Аня, Кирило скипів. Він згадав всю ту біль, як обіцяв помститися. Він встав.

-Кирило, я щось не те сказала?

-Ні. Просто... я вийду подихаю. Ти сиди.