Таємна помста. .КІНЕЦЬ.

Пробач...

Я поїхав до неї, бо чудово розумів, що мій план може тупо провалитися. Тим паче я жорстоко вчинив. Дуже.

Я приїхав до її дому. Подзвонив у двері і мені відкрила мама Яни.

-Добрий вечір.

-Добрий, Кирило. Проходь.

Я зайшов.

-Я до Яни. Можна?

-Так. Вона в кімнаті.

-Дякую.

Її мама кудись збиралася.

-Ви кудись збираєтесь?

-Так. По справам.

-Добре.

Вона пішла. Вдома більш нікого не було, тому мені це на руку. Я зайшов в її кімнату.

Вона спала, очі були опухлі від сліз. Я обережно ліг поруч.

-Яно, вибач мені. Я був неправий. 

Справді трішки я не те зробив. Мій план закохати її, а  не вбити. Я торкнувся її плеча.

-Ти для мене дуже дорога. Справді.

Ну тут я звісно брехав.

-Не хочу щоб ти ображалася на мене.

Увага... Анюта, вибач. Фух...

-Я кохаю тебе.

Ці слова я сказав нібито видихнув. Не від серця вони були. Сподіваюсь вона це не помітить. Тим паче вона спить. Що я роблю? Завтра карще прийду.

Я встав. Тільки я підійшов до дверей її кімнати відчув її руки на моїх плечах. Я розвернувся. Вона не дивилась мені в очі. 

-Я не ображаюсь. Я... хочу просто зрозуміти, чи забув ти ту ніч. Просто...

-Ти образилася, бо я не рятував тебе?

-Ні...

-Так. Так воно і є. Я просто хотів подивитись...

Що ж таке вигадати?

-На скільки ти не вмієш. Треба все спочатку тобі пояснювати та вчити. Завтра спробуємо. Гаразд?

-Добре.

Вона все це говорила з опущеною головою. Я підняв її голову.

-Ніколи не опускай голови!

Не знаю чому я це сказав. Просто вирвалось. Я завжди вчив так Аню.

-Добре, не буду опускати.

-Все одно ти сумна. Чому?

-Не знаю...

Треба знову увійти в її довіру.

-Я зможу зараз тобі підняти настрій.

-Як?

-Наприклад... приготувати печиво.

-Ти готувати вмієш?

-Ні, тільки печиво.

-Гаразд.

Через годинку ми пили чай.

-Смачні.

-Я зміг підняти тобі настрій?

-Так.

-Добре. Значить домовляємося. Завтра ми працюємо, а потім вночі я хочу прогулятися з тобою по місту. Не проти?

-Ні. Домовилися.

-Я радий. Я піду вже.

-Добре.

Вона провела мене.

-До завтра!-сказав я і хотів піти.

Вона обійняла мене. 

Нібито вогонь обійняв мене, а не вона. Тепло на душі стало.

-Бувай.

Вона відпустила мене і я пішов.