Фенікс на дев'яти небесах

том 1 глава 4

- Ніхто мене не посилав! - заперечив Фен Мін, і руки пана Жуна тільки сильніше стиснули його горло, ніби бажаючи переламати тонку шию.
- Упираєшся? - спохмурнів регент, і Фен Мін відчув, що скоро йому не буде чим дихати. - Кажи, куди подівся справжній принц? Хто допоміг тобі пробратися до палацу? Хто твій спільник?
Фен Мін тільки-но прийшов до тями, і його тіло все ще було слабким від пережитого потрясіння. Регент так сильно стиснув його горло, що принц не знайшов у собі сил сказати щось на своє виправдання - чоловічі руки змусили його лише тихо застогнати від безсилля. Регент дивився на Фен Міна з настороженістю, чекаючи будь-якої миті підлого удару, але Фен Мін не міг навіть вдихнути, а тим більше дати відсіч цій людині. У думках регента промайнуло, що не слід зараз піддаватися емоціям і вбивати цю людину - дуже цінними можуть бути знання, які вона може дати. Пан Жун усміхнувся своїм думкам і повільно прибрав руки, змусивши Фен Міна знесилено впасти на ліжко. Хлопець жадібно ковтав повітря і важко дихав, не знаючи, як можна чинити опір жахливій силі цих рук.
- Зізнайся зараз, і тоді твоє покарання буде не таким страшним, - вирішив домовитися регент, трохи пом'якшивши тон.
Фен Мін високо підняв голову і сів на ліжко.
- Ти хочеш, щоб я підкорився тобі? - спитав він, не позбавившись хрипоти в голосі. - Ти зрадник! Ти навіть не знаєш, як слід поводитися з принцом, тобі не знайомий етикет. Моє життя по-справжньому нещасливе, бо ти зробив мене цапом-відбувайлом!
Пан Жун ніби пропустив усе сказане повз вуха.
- Куди зник справжній принц? Відповідай!
- Я справжній принц! - закричав Фен Мін, не маючи сил винести цей жахливий тиск з боку регента.
Регент і не намагався приховати свої справжні наміри та зневажливе ставлення до убогого принца - і все це відбилося на його обличчі, яке тепер здалося Фен Міну огидним.
Пан Жун уважно подивився на Фен Міна, з глузуванням піднявши брову, а потім вирішив відступити.
- Якщо ти кажеш, що ти справжній принц, як це ти можеш довести? - спитав він, піднявши підборіддя. Цей жест був абсолютно таким самим, як у всіх лиходіїв з дарів!
- Якщо ти кажеш, що я несправжній принц, то як ти можеш це довести? - відповів Фен Мін, не знаючи, що ще відповісти. Насправді він не мав жодних доказів своєї «чесности», і тому йому довелося грати роль стрілочника.
- У справжнього принца інша манера мови, - відповів пан Жун із незвичним спокоєм, і Фен Мін відчув, що в нього зводить шлунок від поганого передчуття. - Минулого місяця імператриця мала день народження. Що ти подарував їй?
Фен Мін від несподіванки завмер, не знаючи, що відповісти на запитання.
Це було минулого місяця. Як він може про це знати, якщо сам потрапив сюди трохи більше двох днів тому? Він заплющив очі, а потім спробував викрутитися, накинувши на себе маску серйозного принца:
- Я дуже зайнята людина, - почав він, - і щодня я займаюся якимись важливими справами. Як ти гадаєш, я можу пам'ятати все, що відбувалося минулого місяця, якщо не пам'ятаю, як упав у річку?
Пан Жун обдарував принца таким поглядом, від якого у Фен Міна волосся стало дибки.
- Добре, - продовжив пан Жун. - Два дні тому, у день падіння, ти зустрічався з генералом. Про що ви говорили?
Фен Мін одразу знайшов, що відповісти.
- Раз я говорив із генералом, то були таємні справи держави. Я не можу говорити про них будь-кому, особливо тобі.
Чоловік, здається, тільки й чекав на таку відповідь, бо як тільки Фен Мін закінчив, він розреготався, ніби почув щось смішне. Фен Міну стало погано. Регентові важко вдалося вгамувати емоції, і він знову подивився на Фен Міна.
- Ваша Величносте, - сказав він, все ще сміяючись, - два дні тому Ви не зустрічалися з генералом. Як це можна було забути?
Цей прохвіст так легко загнав його в глухий кут! Фен Мін подумки вилаявся, проклинаючи свою довірливість.
- І ще щось, - раптом знову заговорив регент. Погляд його небезпечно блиснув, і він підсів зовсім близько, знову викликаючи якесь невизначене почуття пригнічення, - сьогодні Ваша Величність жодного разу не сказала, як його звуть. Таке не можна забути, чи не так? Або ...
Не закінчивши, він схилився над ослаблим юнаком і м'яко лизнув його вушко. Фен Мін здригнувся.
- Невже справжній принц забув своє ім'я?
Фен Мін, не витримавши присутності пана Жуна так близько, спробував усунутись назад, але чоловік схопив його двома руками і притягнув до себе. Очевидно, він здогадався, що Фен Мін нізащо не зможе сказати ім'я справжнього принца.
- А тепер негайно кажи, де справжній принц, - сказав він, заздалегідь визнавши поразку Фен Міна. - Інакше... У тебе чудове тіло, але я не думаю, що воно переживе тортури, - погрозливо промовив регент. Говорив він тихо, не підвищуючи голосу, але одне лише це вже вселяло непідробний страх.
Фен Мін із останніх сил тримався невимушено.
- Забути ім'я - це злочин! Я мало не помер, а ти дивуєшся, що я забув своє ім'я? - спитав юнак, але попередження пана Жуна привело його до тями. Варто було Фен Міну тільки подумати про покарання, про в'язницю, про тортури, як у нього тілом пробігли мурашки. Через силу він спитав, нервово проковтнувши: - Я з голови до п'ят схожий на принца, хіба ні?
Регент знову засміявся і смикнув Фен Міна за одяг, змушуючи їх ослабнути і оголити білі груди принца. Чоловік кинув на неї швидкоплинний погляд, простягнувши руку вперед.
- Непогано, - підсумував він, - усі подряпини схожі на ті, що були у справжнього принца. Ця робота варта поваги, - сказав він і провів рукою по дрібних шрамах, які колись він сам і залишив.
- Не чіпай! - вигукнув Фен Мін, бажаючи позбутися посягань з боку пана Жуна. Його раптом охопило почуття, яке відчувають люди, котрі опинилися у в'язниці, але він швидко взяв себе в руки і гордо підняв голову.
Обличчя Фен Міна раптово стало зовсім спокійним, і регента дещо вразило. Він оглянув принца уважним поглядом.
«Цей шпигун досить привабливий», - промайнуло в його думках. У Силей сімнадцятирічні юнаки вже вважалися зрілими чоловіками. Принцу було стільки ж, але він завжди був схожий на скульптуру без душі. Він здавався майстерно вирізаною мармуровою статуєю, але тепер раптом став рухливим, емоційним, живим, наче вищі сили дарували йому нову душу.
Нехай навіть це й підісланий убивця нижчого рангу, хіба він не притягує погляду?
- Я негайно ж накажу кинути тебе в темницю, і твій розум буде зруйнований всього за ніч, - регент знову взявся за своє і схопив юнака за зап'ястя, синці на якому все ще не зажили. - Я здиратиму нігті з твоїх рук і пронизуватиму голкою твої пальці, а потім, якщо ти не зізнаєшся, я посаджу тебе на розпечене залізо або велю закип'ятити тебе живцем у казані.
Від почутого Фен Мін жахнувся.
- Не смій мене залякувати! - наказним тоном промовив він, ніби намагаючись повернути собі колишню впевненість. Але це не було схоже на залякування. Фен Мін цілком усвідомлював, що регент не жартує. - Зрештою, я принц. Ти не маєш права кинути мене до в'язниці і катувати.
І знову пан Жун засміявся, розтягнувши в усмішці гарні губи.
- Ти принц? - спитав він із глузуванням, дивуючись на цю дитячу впертість. - Думаю, я маю право робити з принцом усе, що я захочу. Наш принц - маленьке пташеня, якого я вирощую у своєму палаці. Він повинен коритися мені у всьому та ставитися з повагою. Ах, так, я забув! Нашого принца звуть Ань Хе. Не забувай це.
Фен Мін здивовано глянув на пана Жуна. Очевидно, жалюгідні спроби виправдати себе виявилися бездіяльними - регент усе зрозумів. Але чому підробленого принца все ще не кинули до в'язниці? Чому пан Жун сміється йому в обличчя і не поспішає повертати шию? Фен Мін десь у душі зрадів раптовій милості, але вирішив не розслаблятися.
- Ань Хе, Ань Хе... Я й так це знав. А тепер відпусти мене! - сказав Фен Мін, смикнувши рукою.
- Відпустити? - спитав пан Жун і глянув на зап'ястя, яке тримала його сильна рука, натискаючи на ще свіжі синці. По-хорошому, за неповагу до імператорської персони пан регент мав опинитися у в'язниці, але Фен Мін розумів, що зараз сила не на його боці. - Тобі не слід забувати, хто тут головний. Ти лише дитина і, до того ж, фальшивий принц, тому зобов'язаний мені підкорятися, якщо не хочеш бути замученим до смерті на нижніх поверхах.
Фен Мін не витримав:
- Цао Цао! Особисто керуєш державою і тримаєш неповнолітнього принца, щоб задовольняти себе!
Пан Жун знову торкнувся оголених грудей принца. У Фен Міна тілом пробігли мурашки.
- Особисто керую державою від імені неповнолітнього принца? - спитав він, опустивши погляд на білі акуратні груди. - Ти ще надто юний, але в тебе чудовий літературний талант. Знай, керувати країною дуже важко.
Раптом він подався ближче, нахилився над принцом і накрив його губи своїми. Він схопив Фен Міна за волосся і відтягнув назад, змусивши юнака відкрити йому тонку беззахисну шию. Гаряче дихання обпалило ніжну шкіру. Фен Мін розгубився від такого нахабства: погляд його поблиснув, ніби на мить втративши свій звичний блиск.
Цей чоловік!... Він...
Фен Мін завис, роззявивши рота з подиву. Неможливо було описати почуття, яке виникло від нахабства пана Жуна. У голові було пусто.
Минуло кілька секунд, і регент відпустив його, а до Фен Міна нарешті дійшло, що його цілував чоловік. Незважаючи на те, що цей поцілунок у Фен Міна був не першим, він ніколи не думав, що йому доведеться цілуватися з чоловіком. Це здавалося чимось за межею фантастики.
- Не роби таке обличчя, наче пережив страшне приниження, - сказав пан Жун, піднявши голову Фен Міна за підборіддя.
Ця безневинна реакція здивувала регента. У багатьох країнах шпигуни проходили ретельну підготовку, й у цей курс входило й мистецтво спокуси. Пан Жун думав, що цей підісланий шпигун, коли його справжня особистість буде розкрита, покаже свою справжню натуру, але той відреагував так, ніби поцілунок для нього не був якоюсь дрібницею. І, зізнатися, регентові сподобалася ця реакція. Він упіймав себе на думці, що не хотів би, щоб у цього юнака був хоч якийсь досвід у спокусі інших чоловіків. Йому захотілося навчити його всім подробицям.
Фен Мін тим часом втішав себе, як міг. Насилу заспокоївши себе, він кинув на пана Жуна невдоволений погляд, він передумав кричати на того, хто зараз перевершує його у всьому. Якщо це всього лише поцілунок, то чому він такий збентежений? Чому його вилиці раптом зашарілися? І чому він не відчуває вини за поцілунок із чоловіком, а саме регентом?
Фен Мін подивився на чужі губи, що ледь зачервоніли від поцілунку. Він відчував якусь невизначеність: незважаючи на шок, він не відчував жодної огиди, але було дивно думати, що цілував його чоловік. Він смикнув рукою, скидаючи з себе долоню пана Жуна.
- Не підходь до мене! - наказним тоном промовив юнак, бажаючи, щоб зараз йому під руку якимось дивом попалася будь-яка зброя, щоб відігнати цього нахабника від себе. Але, на жаль, він не потрапив у казку.
Він сіпнувся вбік і схопив срібний глечик, який нещодавно залишила тут Цю Лань.
- Не наближайся, інакше я розіб'ю тобі голову!
Пан Жун глянув на нього з цікавістю. Насправді Фен Мін збирався лише налякати регента, але це не зробило очікуваного ефекту - в ту ж секунду пан Жун вихопив з його слабких рук глечик, викинувши його у вікно, розбивши скло і прикувши увагу слуг з вулиці до кімнати наслідного принца, і повалив. Фен Міна на м'яку постіль.
- Який пристрасний хлопець, - знущався з принца регент, дивлячись на нього зверху вниз.
Пан Жун відчував свою владу. Він знав, що будь-якої миті він може зробити з принцом усе, що йому тільки спаде на думку. І Фен Мін це теж зрозумів.
- Навіть не думай! - вигукнув юнак, поставивши на кін усе, що він мав. - Якщо ти не зупинишся, я вб'ю себе!
Краще б йому померти, аніж терпіти такі знущання щодня! Він думав, що потрапив у тіло щасливої ​​людини при грошах і з гарною зовнішністю, але все виявилося куди гіршим, ніж він міг собі уявити.
- Не треба боятися, - лагідним голосом промовив регент, м'яко торкнувшись чужого підборіддя, щоб заспокоїти принца. - Мій правитель ...
Фен Мін знав, що він програє, якщо вступить у битву з цією людиною. Регент не плавав у річці, його не намагалися втопити в купальні, його не душили і не били, і тому він легко міг скрутити наслідного принца в бублик.
- Мені треба щось сказати! - несподівано сказав Фен Мін, бажаючи хоч якось відвернути увагу регента від свого тіла. Можливо, цінна інформація зменшить запал цієї людини?
- Що? - спитав пан Жун. - Скажи мені.
Сказати чи ні?
Фен Мін заплющив очі, замислившись. Так чи інакше, регент зрозумів, що Фен Мін лише самозванець, але не впізнав його справжнього імені. Це було інформацією, яку будь-який шпигун приховував би особливо ретельно, але хіба Фен Мін був шпигуном? Його несподіване бажання сказати щось скидалося на слабкість, але краще було показати себе слабаком, ніж пережити чергове зґвалтування.
- Мене звуть Фен Мін, - сказав він, розплющивши очі.
- Фен Мін? Фен Мін... - кілька разів промовив пан Жун, а потім зазирнув у темні очі фальшивого наслідного принца. - Мене звуть Жун Тянь. Не забудь.
І знову він припав до чужих губ, захоплюючи Фен Міна в глибокий поцілунок. Фен Мін чекав на пощаду, але все було марно, і тому він знову спробував відштовхнути регента, навіть не маючи жодної краплі сили.
Розумом він розумів, що його цілує чоловік, але ці поцілунки, порівняні з ласкою вправного коханця, не могли залишити його байдужим. Тіло наче перестало належати йому.
Він уявив, що пан Жун - гарненька жінка. З цією думкою легше було цілувати губи регента, і Фен Мін заплющив очі, щоб повністю віддатися невідомому почуттю.
І все-таки цей чоловік чудово володів технікою спокуси.