Фенікс на дев'яти небесах

том 1 глава 11

Дорогою чоловіки так і продовжували тихо сперечатися між собою. Пан Жун з насолодою підготував Фен Міна, який все ще не міг змиритися з безсоромністю регента, який вважав свою поведінку доволі нормальною. Варто їм переступити поріг Залу Засідань, як їхня суперечка була перервана.
- Вітаємо Вашу Величність! - Члени ради, що зібралися, обдарували юного принца таким енергійним вітанням, що це змусило Фен Міна здригнутися від несподіванки.
Тепер у поглядах генералів не залишилося ні краплі зневаги, і кожен дивився на нього з повагою, всім виглядом висловлюючи щиру повагу.
Серйозно? Такого юнак не чекав. Така разюча зміна щодо поважних панів до наслідного принца вразила Фен Міна до глибини душі. Навіть для його сучасних поглядів на життя було дивно, що ці давні люди здатні змінити свою думку так легко.
Вперше Фен Мін відчув загальне захоплення, як і личить спадкоємцю. Безумовно, такий теплий прийом неймовірно втішив його самолюбство, і він мимоволі розправив плечі, очі його спалахнули. Подібна реакція не вислизнула від пильного ока регента. Схиливши голову до вуха цього нестерпного гордеця, пан Жун навмисне холодно прошепотів:
- Я б на твоєму місці не поспішав тріумфувати. Якщо вони дізнаються, що ти самозванець, і оком моргнути не встигнеш, як вони схоплять тебе і спалять живцем без жодного жалю.
Фен Міна, ніби обкотили крижаною водою, вмить змив посмішку з його обличчя. Жорстокі слова регента відразу протверезили юнака, змусивши його забути про гордість, що роздулася від самохвальства. І нехай він сам був злий на себе за хвилинну безтурботність, це не завадило йому докірливо буркнути на пана Жуна:
- Я не самозванець, ти не повинен сумніватися в мені!
Задоволений собою чоловік нічого не відповів і попрямував далі, щоб зайняти своє місце. Відчуваючи, що зараз не найкращий час для чергової непотрібної суперечки, регент опустився на стілець, а Фен Мін зайняв місце біля нього.
Наслідуючи їх приклад, генерали також зайняли свої місця. І знову почалося бурхливе обговорення, яке не цікавило юного принца. Навіть вчора Фен Мін не збирався жодним чином втручатися у справи держави, висловивши свою думку лише через агресію на пана Жуна. Краєм вуха слухаючи ці нудні політичні суперечки, юнак заходився витати в хмарах із відверто нудьгуючим виглядом.
- Ваша Величносте?
«Що б такого вигадати, щоб перехитрити Жун Тяня і отримати Байюня собі?» - Фен Мін ламав голову з похмурим виглядом, як раптом зрозумів, що до нього звернулися.
Принц одразу ж різко підвів погляд, побачивши чемне обличчя генерала Чу.
- Ваша Величносте, у Вас вигляд похмуріший за хмару. Невже у Вас є сумніви щодо нашої податкової політики?
Фен Мін завмер. Проморгавшись, він озирнувся довкола. У залі повисла тиша, і всі присутні звернули свій погляд на нього в очікуванні чергової геніальної ідеї. Тільки звідки їй узятися? Будучи дев'ятнадцятирічним хлопцем із сучасного світу, податками та фінансами він цікавився в останню чергу, віддаючи перевагу історії та літературі, і тому, відповідно, ніякими великими знаннями в цій галузі похвалитися не міг.
- Ні, що Ви. Жодних сумнівів, можете сміливо продовжувати обговорення. - спробував викрутитись Фен Мін.
Генерал Чу спрямував на принца погляд, сповнений подиву. Після невеликої паузи він чемно сказав:
- Але ж ми ще не розібрали земельний податок та мита.
Фен Міну відразу захотілося провалитися крізь землю. Який сором! Його щоки запалали, на обличчі почав проступати сором'язливий рум'янець.
- Його Величності спадкоємцю мало відома фінансова система, тому він і не знає всіх особливостей. - По залі пролунав глузливий голос пана Жуна, який вирішив заступитися за юнака таким своєрідним способом. Урочиста посмішка заграла на обличчі регента, і він очевидно насолоджувався ситуацією, що склалася. Така поведінка розлютила Фен Міна, його щоки продовжували червоніти.
І тут у голові раптово випливла пікантна картинка з сьогоднішньої кінної прогулянки. Згадавши в подробицях, що саме сталося між ним і регентом, обличчя Фен Міна зашарілося ще більше. Юнака просто розривало від сорому і гніву.
І навіщо тільки він погодився допомогти йому? Цей безсоромник ще й наважився витерти його своєю хусткою!
Від думки, що ця хустка і зараз перебуває у пана Жуна, Фен Мін по-справжньому розлютився. Ледве стримуючи себе, хлопець невдоволено пирхнув. Але треба було зібратись. Намагаючись надати собі самий гордовитий вигляд, на який він був здатний, Фен Мін спокійно сказав:
- Пане Жуне, Ви не зовсім праві. Це правда, що спадкоємець майже не цікавиться фінансовою системою, але він чудово знає її тонкощі.
На нещастя для Фен Міна, міністр, який сидів поруч з ним, якраз був серед тих, хто відповідав за національну систему оподаткування. Почувши таку впевнену заяву, він відразу включився в розмову, не приховуючи свого подиву:
- Пане Жуне, Ви справді не зовсім праві. Це правда, що спадкоємець майже не цікавиться фінансовою системою, але він чудово знає її тонкощі.
На нещастя для Фен Міна, міністр, який сидів поруч з ним, якраз був серед тих, хто відповідав за національну систему оподаткування. Почувши таку впевнену заяву, він відразу включився в розмову, не приховуючи свого подиву:
- Справді? Ваша Величносте, у такому разі не могли б Ви надати нам честь і поділитися своїми знаннями? Нам дійсно важливо почути Вашу пораду!
І знову вся увага була спрямована на Фен Міна. Всі присутні приготувалися слухати мудрих промов спадкоємного принца, в їхніх очах відбивалася щира зацікавленість.
Крапелька холодного поту ковзнула по лобі нещасного юнака. Побачивши ці повні ентузіазму погляди і мало не благоговіння, він був готовий прикусити свій довгий язик. Усвідомивши своє тяжке становище, Фен Мін нервово проковтнув. У горлі пересохло.
"Ох, і знову я опинився в пастці", - відчайдушно подумав Фен Мін. Він кинув гнівний погляд на пана Жуна і, перевівши подих, звернувся до генерала Чу:
- Е-е-е... Я думаю, буде краще, якщо Ви спочатку роз'ясните мені, що там у вас за система, і потім я висловлюся.
- Раз спадкоємець престолу так добре розуміється на всіх тонкощах фінансової системи, до чого гаяти час на нікому непотрібні пояснення? - посміхаючись, вставив своє слово пан Жун. Регент з великим інтересом спостерігав за ситуацією, що склалася. Його бавили незграбні спроби Фен Міна зберегти своє обличчя, треба помітити, здобуте лише недавно, у колі цих шановних панів. Але найбільше пана Жуна цікавило те, як саме принц збирається викручуватися з такого делікатного становища. І, звичайно, він просто не міг відмовити собі в задоволенні злегка зіпсувати нерви цьому негідному упертю і трохи ускладнити завдання, що стояло перед ним. Може, хоч так вдасться трохи остудити запал цього чарівного зухвалця?
Приховувати свої емоції Фен Міну вдавалося важко. Замішання відразу змінилося гнівом, на обличчі замість сором'язливого рум'янцю проступила зеленця, войовничі блискавки засяяли в очах юнака. Він так розлютився, що всерйоз був готовий викликати пана Жуна на поєдинок, проте, трохи подумавши, швидко відкинув цю ідею. Здобути перемогу в битві на мечах проти регента було за межею реального, хоч би як сумно це визнавати. Принаймні зараз. Та й хто сказав, що зброя обов'язково має бути матеріальною? Іноді словом можна завдати куди глибші рани, ніж найгострішим мечем. Тож якщо вже й починати війну, то хоча б із рівними шансами. А язик у Фен Міна був підвішений непогано. Дійшовши такого висновку, юний принц відразу надихнувся, і на його обличчі з'явилася хитра посмішка. Він випнув груди і розправив плечі, потім обвів впевненим поглядом усіх присутніх у залі. В його очах майнула рішучість. Юнак мав воістину значну харизму і, чудово про це знаючи, не преминув цим скористатися. Набравши в легені більше повітря, Фен Мін сказав:
- Мистецтво війни говорить: знай супротивника і знай себе, і ти будеш непереможним. Звичайно, я розумію всі тонкощі податкової системи, але щоб дати слушну пораду, для початку мені необхідно дізнатися, якої саме політики дотримуються в Силеї. Тільки після цього мої знання зможуть принести найбільшу користь нашій державі.
Цей невеликий виступ вразив усіх присутніх без винятку, ніхто не міг вимовити й слова. Навіть пан Жун не знайшовся, що сказати, і лише здивовано дивився просто у очі принцові. Фен Мін не переставав дивувати регента, змушуючи його серце захоплено тремтіти.
Вже чекаючи на подібну реакцію, спадкоємець принц переможно посміхнувся.
«Сьогодні я розповів їм не лише про «Мистецтво війни» Сунь Цзи [1], - думав про себе Фен Мін, - а й змішав це з теорією сучасної політичної думки. Було б дивно, якби моя мова не справила враження на цих давніх чоловіків».
[1] Китайський стратег і мислитель VI чи IV ст. е., автор трактату «Мистецтво війни».
Тепер у поглядах міністрів справді читалося благоговіння. Фен Мін був певен: ще трохи, і вони почнуть поклонятися йому як божеству.
Генерал Тун здійснив уклін до самої землі і з придихом промовив:
- Наслідний принц і справді надзвичайно сильний... і абсолютно незбагненний. До прибуття Вашої Величності ми з кількома генералами вивчали військову тактику наших ворогів і наших власних військ. «Знай супротивника і знай себе, і ти будеш непереможним» - справді мудрі слова. Однак нам зовсім не спадало на думку, що мистецтво війни можна застосувати і в інших областях, особливо в податкових системах. Така гнучкість розуму справді вражає!
Фен Мін точно усвідомлював, що його «мудрі слова» були лише червоним слівцем для належного враження, безпосередньо не пов'язані з податковою системою. Тому хлопець поспішив повернутись до основної теми розмови. Він знайшов поглядом обличчя пана Хе Шуйчана, голову податкового департаменту, а потім знову подав голос:
- Припиніть пороти нісенітницю! Давайте краще спершу обговоримо податкову систему Силей.
- Слухаюсь, Ваша Величність, - з повагою озвався пан Хе Шуйчан і, прочистивши горло, почав тлумачити принцу всі тонкощі системи оподаткування держави.
Але як Фен Мін не намагався зберегти інтерес до цієї теми, йому це ніяк не вдавалося: міністр використав незнайомі терміни, значення яких для принца залишалося таємницею. Звівши брови до перенісся і прослухавши всього пару пропозицій, юнак позіхнув. Його думки знову повернулися до злощасної хустки, що була у пана Жуна. Сам Фен Мін лише хотів виставити себе в кращому світлі і заткнути регентові рота, а вислуховувати все це він анітрохи не жадав. Але, принаймні, було б добре перебивати пана Хе Шуйчана. Усі слова міністра в одне вухо влітали, а з іншого - вилітали, вганяючи Фен Міна в глибоку тугу.
Занурюючись у легку дрімоту, юнак несподівано відчув, як щось гаряче ковзнуло по спині і пробралося під одяг, піднімаючи хвилею мурашок по тілу і змушуючи сонливість миттєво випаруватися.
То виявилася рука пана Жуна, який невідомо коли виявився надто близько і тепер, безпристрасно дивлячись на Хе Шуйчана, що мовить, нишпорив під шарами одягу наслідного принца, м'яко погладжуючи його стегно. Через те, що обидва сиділи на відстані від інших міністрів на почесному місці за столом, який служив у цій ситуації для них якимось бар'єром, ніхто не міг помітити, які вільності собі дозволяє регент просто під час засідання.
«Якщо міністри, які сидять попереду, помітять це, я одразу втрачу обличчя». - Подумавши про це, Фен Мін миттєво залився фарбою сорому. Ситуація пов'язувала його по руках та ногах, не дозволяючи закричати або навіть просто подати голос та привернути до себе увагу.
Але, як на зло, пан Жун і не думав припиняти. Помітивши, що Фен Мін мовчить і ніяк не реагує, чоловік дав волю рукам і зухвалому безсоромності, ковзнувши далі, торкнувшись його м'якої теплої плоті.
Фен Мін відразу скрикнув і схопився на ноги. Усі міністри різко відірвали погляди від Хе Шуйчана і дивилися на нього.
Хе Шуйчан, який з головою поринув у своє бурхливе оповідання про оподаткування, різко перервався і запитав:
- Може, Ваша Величність хоче щось сказати чи порадити?
Як тільки Фен Мін скрикнув, пан Жун негайно прибрав свою руку, тепер вдаючи, що він зовсім ні до чого. Юнак зітхнув з полегшенням і, обвівши всіх поглядом, спокійно спитав:
- Хе Шуйчан, Ви кажете, що державний правитель разом зі своїми чиновниками мають землі Силей і тримають рабів. І чиновники, відповідно до своїх чинів, сплачують податки. Але невже в країні, окрім чиновників та рабів, більше нікого немає, наприклад, простих вільних людей? Чи сплачують вони податки?
- Ваша Величносте, на це запитання можу відповісти я, Ваш покірний слуга, - чемно почав пан Жун, який до цього не втручався в розмову, спостерігаючи збоку. - Народ поділений на ділянки. Тобто людина, живучи на певній території, слугує її землевласнику.
Змірявши регента пильним поглядом, Фен Мін зрештою лише стримано кивнув.
- Я зрозумів, - сказав юнак, - тут все ще рабовласницький лад, і вся земля належить або державі, або знаті. І що на території того чи іншого дворянина, все це, включаючи людей, належить йому.
- Правильно.
- Отже... - Фен Мін схвильовано закотив очі в роздумах одного питання. - А імператорський палац мені належить?
І всі миттєво перевели погляди на регента. Той, не повівши бровою, розбив усі фантазії Фен Міна:
- Усі аристократи, чиновники та міністри є рабами государя Сілей і підкоряються всім його наказам. А ти лише спадкоємець престолу. - Фен Мін відкрив рота, але пан Жун, передбачивши хід його думок, додав: - Що ж до палацу наслідного принца, то ні, він не належить Вашій Величності. Він також належить імператору.
Фен Мін пирхнув. Звичайно, він розумів, на що натякає чоловік.
- Така система гальмує розвиток держави, - грізно процідив юнак. - Наскільки мені відомо, країна, де існує рабовласницький лад, - найвідсталіша з усіх. Лише мотивація може підняти працездатність. Площу орних земель можна розширити, і тоді міць країни зросте.
- Га? - Слова Фен Міна викликали інтерес у пана Хе Шуйчана, і той поспішив запитати принца: - Невже мотивація має таку величезну силу?
- Мотивація - це щось матеріальне, а скоріше менталітет народу. - Юнак не знав, як точніше описати це, щоб усім стало зрозуміло, і задумливо почухав потилицю. Та й, чесно кажучи, не хотілося йому розголошувати на таку складну тему. Але, подивившись на глумливу усмішку пана Жуна, Фен Мін одразу вирішив його провчити. - Наведу приклад: раб щодня працює, не маючи якоїсь надії на винагороду, а це означає, що працювати він буде абияк. Але якщо людина перестане бути рабом для господаря, бажання працювати добре і приносити в будинок гроші тільки для себе та своєї сім'ї значно підвищить його бажання до праці. Він працюватиме більше, і якщо весь народ Силей старанніше займатиметься землеробством, отримуючи нагороду і сплачуючи податок у скарбницю, а не віддаючи все пану, держава Силей стане найбагатшою і наймогутнішою країною. Це набагато краще, ніж рабовласницький устрій.
- Іншими словами, Ваша Величність хоче сказати, що треба взяти під контроль настрій людей? - із серйозним виглядом запитав пан Жун, раптом розгубивши все бажання знущатися з принца.
- Можна й так сказати, - кивнув головою Фен Мін і, понизивши тон, додав: - Віддай хустку.
- Це моя нагорода, яка допоможе мені стимулювати мою мотивацію, - тихим голосом повернув йому регент, вганяючи Фен Міна в шок.
Тут втрутився генерал Чу, який сказав:
- Вибачте Вашого слугу за невігластво, але я маю запитання: хоч «мотивація» і звучить вкрай цікаво, але яка від неї користь?
- Ви всі тут військовослужбовці, то скажіть мені, як обирають командирів та головнокомандувачів? - раптом запитав Фен Мін.
- Ваш слуга з почесного роду, в якому були військовослужбовці, і з дитинства навчався бойовим мистецтвам. У Силеї здавна міністрами чи генералами стають виключно аристократи. І ці ранги, своєю чергою, передаються з покоління до покоління.
- Що і потрібно було довести. - Стукнув себе по коліну Фен Мін. - Завдяки вашому вищому стану ви й стаєте генералами. Не дивно, чому Силей має так багато ворогів, які хочуть розв'язати війну. Найкращий спосіб досягти звання головнокомандувача - це розкривати у солдатах талант! Хто отримає підвищення за рахунок своїх індивідуальних навичок, той одразу може стати чиновником. Це стимулюватиме кожного. У такому разі, кожен рядовий солдат з завзяттям тренуватиметься, завзято бажаючи покращити свою майстерність, бо розумітиме, що його походження не відіграє жодної ролі.
Генерал Тун раптом заперечив:
- Тоді виходить, що й простолюдин теж зможе обійняти посаду генерала? Ні в якому разі! Не можна!
- Що означає «не можна»? - Фен Мін косо глянув на чоловіка. - У такий спосіб Ви зможете обрати найвправнішого полководця. Не треба губити талант! У героя не питають, звідки він родом! Вам це зрозуміло?
Почувши ці слова, всі міністри почали висувати аргументи, бажаючи всіма способами спростувати слова Його Величності. Фен Мін, отримавши разом таку відсіч, почервонів від злості і люто залишив Зал Засідань, прагнучи сховатися від обурення чиновників у стінах палацу нащадного принца.
Незабаром на порозі палацу Його Високості з'явився пан Жун, який вирушив слідом за юнаком одразу, як той покинув Зал Засідань. Як тільки всі слуги покинули покої принца по одному лише помаху руки регента, чоловік ув'язнив Фен Міна в заспокійливі обійми.
- Відпусти мене! Зібрання дурнів, які ні в біса не тямлять у таких простих речах! Невже всі батьки такі ідіоти?
- Заспокойся, не гарячкуй, - засміявся Жун Ван. - Я знаю, що ти маєш рацію. У героя не питають, звідки він родом. Я й не думав, що такий нестерпний хлопчик, як ти, зможе порадити щось здорове та розумне.
- Це краще, ніж збори ідіотів, які тільки й роблять, що тріщать про своє безглузде походження, ставлячи його понад усе.
- Ну чого ти так злишся? Я розумію, у тебе є на те вагома причина. Але ти не мусиш бути надто агресивним і виставляти свої емоції напоказ. - Пан Жун ближче притяг до себе розгніваного юнака і лагідно промовив: - Уся державна влада в моїх руках, що мені треба зробити?
У світлі свічок ці слова прозвучали легко і невагомо, проте в них розкривалися владні амбіції регента. Фен Мін різко підвів голову і подивився на нього, відчуваючи перед собою лише сміливого, відважного чоловіка.
Така людина, безперечно, стане легендою, яку згадуватимуть віками.
- Що? На що ти так уважно дивишся? - спитав пан Жун із незмінною посмішкою, задоволений тим, що Фен Мін нарешті перестав вириватися.
Юнак несподівано з усією серйозністю запитав:
- Я зможу зробити тебе володарем усього світу, хочеш? Хоч ти і Цао Цао, я все одно допоможу тобі.
- Володарем? - усмішка на губах регента померкла, і чоловік, подивившись на Фен Міна, сказав: - Я вірю. Чим довше ти перебуваєш поряд зі мною, тим краще я відчуваю приховані в тобі таланти.
- Ти хочеш, щоб я тобі допоміг?
Пан Жун кивнув головою і хитро запитав:
- А чи є умови?
- Так, аж дві.
- Говори.
- По-перше, поверни хустку. А по-друге... - Фен Мін набрався сміливості і рішуче, ніби подивившись смерті в очі, видав: - Дозволь мені хоч раз побути зверху!