Фенікс на дев'яти небесах

том 1 глава14

Цього року на двадцяте грудня погода видалася вкрай холодною, але саме в цей день у Королеви Силей був день народження.
Пан Жун, анітрохи не переймаючись, готувався до свята імператриці. Палац був прикрашений за всіма імператорськими традиціями: всюди були розвішані ліхтарі та вимпели, а з усіх вікон спадали нові штори цікавої техніки, святкові вогні заливали світлом кожен кут палацу, ніби готові побажати Її Величності довгих років життя та вічної молодості.
Вся еліта країни нескінченною чергою підносила їй подарунки - всякі дрібнички, які чиновники невтомно несли в опочивальню до ніг Її Величності, що цілий рік не покидала стін свого палацу, і лише в цей день жінка одягалася в розкішне вбрання імператриці, що говорить усім про її високе становище, і поставала перед гостями. Вона сиділа на високому троні, зведеному посеред зали, приймаючи поклони від сановників.
За звичаєм, у день народження Її Величності, принц, очолюючи натовп чиновників, схиляв коліна перед винуваткою урочистості, але сьогодні людям довелося чекати спадкоємця престолу, який метав грім та блискавки у палаці наслідного принца.
- Що? Ти говориш про мою матір-імператрицю? - Для Фен Міна, який прийняв розкішну ванну і принц, що переодягся в сукні, ця новина пролунала як грім серед чистого неба. - У мене справді є мати-імператриця?
- А що в цьому дивовижного? Кожна людина має батьків. Незважаючи на те, що імператор Силей спить уже протягом декількох років, Її Величність усі ці роки правила палацом Царських Дружин. Імператриця чиста і відчужена від світової метушні, тому дуже рідко з'являється на людях.
Фен Мін, люто подивившись на високого регента, що неквапливо вводить в курс справи, відвернувся і заходився крокувати в парадному одязі наслідного принца по залі туди-сюди.
- А чому ти мені говориш про це лише зараз? Така велика подія, і мені раптово потрібна, взявши з собою низку чиновників, вирушить до рідної матері. О, Небо! Вона неодмінно мене викриє! - Фен Мін напружено обернувся і, підскочивши до Жуна, міцно вчепився в нього, не збираючись випускати з чіпкої хватки. - Між матір'ю та сином існує зв'язок. Вона точно за три рахунки виявить оману!
- Тому я й сказав тобі тільки зараз. Ти протягом двох місяців старанно вчився, присвятивши себе наукам, і в тебе, напевно, дещо закріпилося в пам'яті. Ти вже освоїв палацовий етикет, так що тобі не повинно скласти труднощі зіграти роль наслідного принца. Щоб приховати свою особистість людей, потрібно спочатку приховати її від імператриці. Якщо ти не зможеш обдурити жінку, яка весь час проводить у своїх покоях, варто тобі вирушити за кордон як посол, і тебе обов'язково розкусять з першого ж погляду.
- Мені ще доведеться вирушати за кордон як посол? - випалив Фен Мін.
- Ти спадкоємець престолу. Звичайно, є безліч країн, в яких тобі доведеться побувати з візитом. - Пан Жун притягнув до себе Фен Міна і, взявши в долоні напружені пальці юнака, які змінювали його одяг, заспокійливо промовив: - Не бійся, імператриця дуже спокійна жінка. Вона дуже рідко зустрічалася з Ань Хе. Заспокойся, вона не зможе викрити тебе. До того ж у тебе є я.
Фен Мін справді трохи заспокоївся і з подивом, що зберігав у собі чималу підозру, запитав:
- Чому наслідний принц рідко зустрічався з імператрицею? Хіба вони не мати та син?
Задумавшись на хвилинку, пан Жун все ж таки відповів:
- Це все згідно з традиціями. Ти потихеньку увійдеш у колію, звикнувшись до них. До того ж, спадкоємець престолу - це абсолютно нікчемна людина, тому імператриця не любить свого сина.
Хоч Фен Мін і розумів, що пан Жун говорив про Ань Хе, але все ж таки окинув чоловіка пильним поглядом, демонструючи свою незгоду.
Вважаючи таку поведінку юнака кумедною, регент поправив свої слова:
- Той наслідний принц був нікчемним, проте ти дуже непохитно обстоюєш свою тверду волю. - Чоловік обвив рукою талію Фен Міна.
На обличчі юнака, що почув похвалу, розквітла посмішка.
Ці двоє поралися в залі наслідного принца так довго, що слуги, які чекали їх зовні, вже почали турбуватися. Минуло чимало часу, перш ніж принц і регент вийшли до них і попрямували до її величності.
Коли пан Жун та Фен Мін підійшли до дверей залу імператриці, їх вух досягла святкова музика. Хлопець усвідомив, що зараз йому настане час проявити себе. Ці думки змусили його панікувати, хоч би як він намагався заспокоїтися. Завмерши на місці, Фен Мін схопив пана Жуна за рукав, відмовляючись заходити всередину.
Помітивши, як обличчя Фен Міна побіліло від страху, регент у душі сто разів пошкодував, що не сказав юнакові про це раніше, десь за два дні до свята. Однак він вирішив, що це буде хорошим тренуванням для Фен Міна, тому зараз все, що йому залишалося зробити, - це безжально розчепити чіпкі пальці Фен Міна і грубо усунути руку юнака від себе. Вклонившись, пан Жун голосно сказав:
- Його Величність Наслідний Принц прибув! - І, зробивши крок назад, став позаду Фен Міна, залишаючи того самотньо стояти попереду.
Відразу ж двері палацу широко відчинилися, і всі чиновники, які прийшли раніше і чекали всередині, звернулися до Фен Міна, що з'явився, з поклоном вітаючи його:
- Ваша Величносте Наслідний Принц!
Фен Мін у гніві стиснув зуби. Єдине, чого він хотів у цей момент, - розвернутися, схопити пана Жуна і побити його до посиніння, але в ситуації, що склалася, юнак не міг піти з приводу таких спокусливих бажань. Йому залишалося лише випнути груди і з величним виглядом підняти руки. Використовуючи вивчені за ці два місяці навички, Фен Мін спокійним тоном сказав:
- Усі панове чиновники, прошу, вставайте і йдіть за мною: нанесемо візит матусі-імператриці.
Пан Жун насправді недаремно витратив час, навчаючи юнака, адже ті кілька слів, що сказав Фен Мін, прозвучали чітко і спокійно.
Чиновники в один голос відгукнулися:
- Слухаємось!
Фен Мін підняв голову і, очоливши ходу, увійшов до палацу. Насторожений погляд юнака пробігся чудовою архітектурою залу Її Величності. А під ногами якраз посередині тягнувся від самого входу до головного залу широкий килим, яким всі йшли бити уклін імператриці.
Вловивши урочисту атмосферу і бачучи серйозні обличчя чиновників, що йшли за ним, Фен Мін відчував себе безглуздо.
О, Небо! Він ніколи не думав, що на його частку випаде доля стати спадкоємним принцом Силей і зустрітися із середньовічною матір'ю-імператрицею, яку він має привітати з днем ​​народження.
Розгубленість Фен Міна помітив регент. Розуміючи, що зараз це зовсім недоречно, чоловік все одно зробив крок до нього і прошепотів:
- Прошу наслідного принца пройти в головну залу і привітати Її Величність з днем ​​народження.
Фен Мін здригнувся від його слів, але, набравшись хоробрості, зухвало глянув на чоловіка, у якого ніби не було совісті, коли він вирішив гнати юнака, наче качку на сідало. Фен Мін, піднявши руку до голови, поправив корону і нарешті попрямував уперед.
Пройшовши весь шлях з гордо піднятою головою і досягнувши кінця дороги, Фен Мін увійшов до головної зали, в центрі якої сиділа гарно вбрана жінка в присутності придворної служниці на ім'я Янь Лі. І хоч жінку, яка сиділа на троні, важко було назвати першою красунею Силей, як про неї думав Фен Мін, але в її манері триматися відчувався елітарний характер.
- Ань Хе щиро вітає матінку-імператрицю з днем ​​народження! - Згідно з правилами етикету, що викладав йому пан Жун, Фен Мін опустився навколішки, вітаючи жінку.
«Це є імператриця Силей? Ох, якщо вона дізнається, що я видаю себе за її сина, мені буде не до сміху», - майнуло в голові Фен Міна. Для підняття духу йому вистачило б і одного доброго погляду пана Жуна, але його в таку важку мить не було поруч. Фен Мін зловчився і, опустивши голову, крадькома глянув за спину, наскільки йому дозволяв зір. Попри очікування, юнак не побачив серед натовпу навіть знайомого силуету.
Як виявилося, всі чиновники, окрім спадкоємця престолу, зупинилися перед головною залою та схилили коліна. Мабуть, Фен Мін був так зосереджений на своїй промові та демонстрації себе, що зовсім не помітив, коли пан Жун та почет чиновників зупинилися.
Побачивши це, юнак у страху вкрився холодним потом.
Над головою пролунав ніжний і м'який голос:
- Ван-ер [1], не дотримуйтесь церемоній, підніміться з колін.
[1] Ван - великий князь, принц, цар, король. Ер (суфікс) - дитина, малюк, молода людина використовується в зверненні батьків/старших до дітей/молодших, суфікс іменників іноді зі зменшувальним і ласкавим значенням.
- Дякую, матінко. - Фен Мін підвівся на ноги і, піднявши очі на імператрицю, зауважив, що жінка зміряє його уважним поглядом. Через це він злегка розгубився і одразу схилив голову, не наважуючись вимовити й слова. Хлопець дуже турбувався, як імператриця не побачила в ньому самозванця, а не Ань Хе.
Якби він міг зморозити якусь нісенітницю, то тоді напевно в нього вийшло б вийти сухим з ​​води, але, як на зло, страх поговорити зайвого накрив Фен Міна з головою, і все, що йому залишалося, зніяковівши, піднятися на ноги і подивитися на імператрицю.
На щастя, імператриця, мабуть, теж погано знала свого сина.
- Чи добре почувається Ван-ер останнім часом? - розплющивши губи, спитала вона.
Фен Мін подумки здивувався: «Якщо мати з сином через палацові засади цілий рік не бачилися один з одним, то чому ж у момент такої важливої ​​зустрічі вона поводиться так спокійно і анітрохи не схвильована?».
Фен Мін кивнув головою:
- Ань Хе почувається добре. - Згадавши всі настанови Жун Вана, хлопець поспішив додати: - Дякую матінці за турботу.
- Як навчаєтесь? - Це було просте і повсякденне питання, яке звучало холодно й байдуже.
- У навчанні я роблю успіхи.
Вислухавши відповідь, імператриця сказала:
- Твій батько-імператор нині хворий і не в змозі керувати справами держави, тому якщо ти якнайчастіше радишся з регентом Жуном, це буде найкращим варіантом.
«Ратися з регентом Жуном? Так, дійсно, це найкращий варіант занапастити країну. На щастя, я зараз із паном Жуном на одній лінії фронту і маю намір допомогти йому стати легендарною людиною, якій присвячуватимуть оди». - У цей момент Фен Міну захотілося кинутися до ніг жінки і в сльозах розповісти їй про всі злочини регента.
Кинувши погляд на імператрицю, Фен Мін подумки похитав головою: «Дивлячись на її холодний вираз обличчя, здається, плакати і скаржитися марно».
Так у Силей немає майбутнього, чи все ж таки краще приєднатися до пана Жуна?
Зробивши поклін, юнак відповів:
- Слухаюсь. Ань Хе розуміє і неодмінно кожну справу обговорюватиме з паном Жуном і в жодному разі не діяти самовільно.
Лише зараз на холодному, як крига, обличчі імператриці з'явилася легка посмішка. Жінка кивнула і промовила:
- Це правильне рішення. А де пан Жун? Покличте його, я хочу подивитись на нього.
- Та що там дивитись? - пробурмотів собі під ніс Фен Мін.
Регент не змусив на себе чекати і, негайно пройшовши до зали, застиг у поклоні, голосно промовивши:
- Ваш покірний слуга Жун Тянь вітає імператрицю і бажає матінці-повелительниці довгих років життя. - У цей момент чудові манери чоловіка показали себе у всій красі, а рухи були надзвичайно плавними.
- Добре, добре, ми цілий рік не бачилися, і я чула, що ти вирішуєш державні справи, як личить царю-регентові. За це тебе варто добре винагородити. - Імператриця раптом щасливо посміхнулася, чому Фен Мін витріщив очі здивовано.
"Ну і хто з нас її син?", - обурився він у думках.
Імператриця знову заговорила:
- Пане Жуне, тут багато цікавих дрібниць від чиновників, і хоч ти мужній парубок, але все-таки ще надто молодий для регента. Я подарую тобі будь-яку річ, яку ти вибереш.
Пан Жун із легкою посмішкою сказав:
- Дякую матінці-імператриці за нагороду. Жун Тянь вибере одну чи дві дрібниці, щоб вдень і вночі пам'ятати про милість Її Величності.
Багато людей з самого ранку несли свої дари, і незабаром у залі виявилася ціла купа подарунків. Пан Жун зробив кілька кроків до цієї гори та зупинився. Він вибрав один-два подарунки і підійшов до імператриці, щоб вона подивилася на його вибір.
Імператриця кивнула головою і, зітхаючи, промовила:
- Настав час вам йти. Мені потрібен відпочинок.
- Слухаю!
Фен Мін з полегшенням зітхнув і разом з паном Жуном вклонився, збираючись вирушити до себе, як раптово почув голос імператриці:
- Зачекайте!
Двоє чоловіків відразу повернулися в зал і завмерли в очікуванні.
Імператриця наказала своїй служниці:
- Візьми тей кожух з норки, принеси та віддай його пану Жуну.
Придворна служниця піднесла кожуха і вклала подарунок у простягнуті руки чоловіка.
Імператриця ніжно подивилася на регента і тихо промовила:
- Пан Жун вирішує державні справи, як я часто чую, і вдень, і вночі. А зимові ночі дуже холодні, тож трохи тепла не завадить.
- Дякую Вашій Величності за милість.
І лише після цього двоє чоловіків вийшли із головної зали. Після них опочивальню імператриці залишили всі чиновники.
- Як дивно, імператриця дуже тепло ставиться до тебе, немов це ти її син, - звернувся до пана Жуна після повернення до палацу наслідного принца Фен Мін, розв'язуючи накидку на своїх плечах.
- Не неси нісенітниці, твоє становище відрізняється від мого, тому в жодному разі не можна вимовляти такі слова.
- Ти знову погрожуєш мені? Сьогодні ти змусив мене вирушити на зустріч з імператрицею, і я поки що тобі за це не помстився. - Сумно зітхаючи, Фен Мін додав: - Я її рідний син, то чому вона мені нічого не подарувала, а тобі, навпаки, стільки гостинців вручила?
- Це тому, що я більш впливовий підданий, - реготав пан Жун, тримаючи в руках норкову накидку, подарунок імператриці. Він розправив її та опустив на плечі Фен Міна. Закутавши юнака у теплий подарунок, чоловік ніжно промовив: - Подарували мені, але хіба я не маю права передарувати це все тобі? - І чоловік вийняв два зовсім різні подарунки, поклавши їх перед очима Фен Міна.
Одним із подарунків було кишенькове дзеркальце, а другим - кинджал.
Фен Мін звернув увагу лише на кинджал. Видавши захоплене зітхання, юнак взяв його в руки, вийняв з чохола і почав розглядати гостре лезо. Від цього видовища Фен Мін затремтів:
- А цей кинджал лякає!
- Це лезо має заслужену репутацію, і він є відомим скарбом Силей, тому його й подарували імператриці. Тримай його при собі про всяк випадок. На мою думку, кожна з речей, що я вибрав із подарунків імператриці, безперечно, унікальна по-своєму.
Фен Мін посміхнувся, тримаючи кинджал у руках. Ще трохи роздивлявшись, він засунув його за пояс. Подивившись з побоюванням на пана Жуна, юнак вирік:
- Я не зовсім розумію, чому ти вибрав це люстерко. А точно! Ти ж такий красень, і тобі неодмінно потрібно виглядати в дзеркало, адже так?
- І знову ти помилився. Це люстерко я подарую тобі.
- Подаруєш мені?
Пан Жун підняв дзеркало і переможно сказав:
- Невже ти не помітив? Держак цього дзеркальця виконана з чистого золота, і яка вона рівна, тонка і надзвичайно гладка. Їй можна повільно розтягувати тебе і не перейматися тим, що я можу тебе поранити.
Фен Мін здивовано плескав очима, поки не помітив недобру усмішку на обличчі чоловіка, і тільки тоді зрозумів, до чого хилить пан Жун.
Він відскочив назад і, вихопивши з-за пояса кинджал, з широко розкритими очима вигукнув:
- Жун Тянь, ти не посмієш!
- З якого дива це я не посмію? - І чоловік, не боячись, що у юнака в руках гострий кинджал, вільно ступив уперед.
- Не підходь!
- Ваша Величність не так тримає кинджал. Тц-тц, схоже, Ви погано вивчали військове мистецтво.
- Негідник! Пішов геть!.. А! Відпусти мене! Поверни кинджал, ти сам сказав, що віддаєш його мені!
- Тільки дозволь розслабити твоє тіло, тобі нічого боятися. Я не завдаю тобі шкоди...
- Будь ласка! Хтось! Допоможіть!
Почувши несамовитий крик Фен Міна, всі служниці і охоронці, що прислужували в залі Його Величності, в ту ж мить покинули приміщення, міцно замкнувши за собою двері.
Очевидно, що персона наслідного принца Силей справді вже повністю була під повним контролем регента.