Фенікс на дев'яти небесах

том 1 глава 5

У палаці почалася повна плутанина. Життя Фен Міна стало схожим на абсурд, і він все ніяк не міг зрозуміти, що відбувається. Юнак цілком чітко розумів, що палацовий етикет повинен дотримуватися, але нітрохи не чекав ні від кого поваги чи підтримки: минулий принц був надто інфантильний, щоб викликати повагу, а думка слуг поки що не змінилася. Фен Мін повинен був поводитись, як принц, їсти, спати і говорити, як минулий власник тіла, яке він вкрав, але поводилися з ним зовсім не так, як слід. Замість поваги він отримував косі погляди, тихі перешіптування й плітки. Його ніби приймали за ув'язненого королівської крові, який нехай і був недоторканний, але вже не мав колишній статус. Не можна було наказати поважати себе - це викликало б ще страшніші глузування.
Як зрозумів Фен Мін із розповіді прислуги, минулий власник тіла був до ідіотизму марним невдахою. Він не тільки не вмів себе належно поводити, але ще й пропалював своє життя в алкоголі та розвагах, через що його власний статус падав з неймовірною швидкістю, а повага двору до пана Жуна тим часом зростала не щодня, а щогодини. Регент мав тут особливий вплив, і Фен Мін через це почував себе слабким.
Для того, щоб так щільно освоїтися в палаці, треба було мати неабиякий розум, і тому пан Жун, навіть за свого втручання у державні справи та безмежну жорстокість, мимоволі викликав у Фен Міна повагу.
- Безглуздя якесь. - Фен Мін закинув голову, сидячи у своїх покоях, і важко зітхнув.
Цю Лань, що стояла біля Фен Міна, кинула на нього здивований погляд.
- Цю Лань, ти, здається, казала, що сьогодні має прийти пан Жун? - кинув на неї погляд Фен Мін. У його невеликому палаці зовсім нема чим зайнятися, крім балаканини з прислугою.
- Слуги... не повинні цікавитися місцем перебування пана регента, - вклонилася Цю Лань. Вона була єдиною, хто так тепло ставився до спадкоємця, який ні в кого ніколи не викликав поваги. Служниця розважала його розмовами, відповідала на його запитання і була терпляча.
Фен Мін невдоволено пирхнув і похитав головою. Він добре розумів, що всі слуги, міністри й варти поважають і бояться регента, але до майбутнього правителя ставляться, як до набридливої ​​мушки. Що хорошого в цьому Цао Цао, коли про нього говорять з такою любов'ю? Ймовірно, в історії ця людина залишить слід жорстокого та небезпечного тирана.
Раптом Фен Мін скочив на ноги і швидким кроком попрямував до виходу, як раптом Цю Лань заступила йому дорогу.
- Ваша Величносте! - Заперечила вона. - Ваша Величносте, куди Ви прямуєте?
- Я зараз помру від нудьги! - люто відповів наслідний принц і, обійшовши тендітну перешкоду у вигляді дівчини, попрямував до дверей, проте за кілька секунд один із вартових, який охороняв вхідні двері до зали, підхопив його на руки і повернув назад. Це за останні дні повторилося вже багато разів, коли спадкоємець намагався залишити свій невеликий палац.
- Прошу вибачення, Ваша Величносте, але в державу проникло кілька шпигунів. Пан Жун наказав не випускати Вас із палацу з метою Вашої безпеки, - відповів він буденним голосом. Він не вибачався. Невже всі довкола думають, що Фен Мін настільки дурний, що не зможе розпізнати в холодній ввічливості справжню байдужість?
- Так я ж не в'язень! - вив Фен Мін, проте розумів одне: хоч би як сильно він розгнівався, сторож все одно не випустив би його за межі його маленького будиночка.
Це тривало кілька днів.
Фен Мін жив у багатому палаці, який хай і не був надто великим, але був прикрашений золотом і виглядав надто багато. Країна подбала про те, щоб наслідний принц жив у достатку, але який у цьому сенс, якщо він помирав від нудьги? Зазвичай у палацах стародавніх епох знатних панів завжди розважали танцюристи, музиканти та циркачі, але не було жодної людини, яка захотіла б відвідати наслідного принца, який мав дуже погану славу.
- Чудово! - невдоволено глянув спадкоємець принц на замовкла Цю Лань. - Може, хоч цей молодий пан Тун прийде?
Пан Тун ніяк не проявляв себе, за винятком одного лише випадку, коли він увірвався до палацу і накинувся на наслідного принца. Вони вчепилися одне в одного, але це не було схоже на звичайну суперечку, і Фен Мін тоді серйозно злякався щодо своєї безпеку, оскільки ніколи не вивчав військового мистецтва. Він міг дати відсіч у вуличній бійці, міг навалювати кривдникам, але в протистоянні з досвідченим воїном, який навчався мистецтву війни, він точно виявився б програвшим. Слуги лише переглядалися, але не втручалися в їхню бійку, знаючи, який вплив має у палаці молодий пан Тун. У всій країні не було нікого, окрім регента та молодого пана, хто наважувався б зазіхати на трон, маючи необмежений вплив, і тому слугам доводилося лише вибрати, кому з цих двох підкоритися.
- Чому Вашій Величності не подобається перебувати в безпеці, поки за межами палацу твориться така плутанина? - спитала Цю Лань трохи втомленим голосом, поставивши перед Фен Міном миску з їжею. Принц кинув на принесені страви колючий погляд і насупив брови.
Фен Мін хотів би щодня бачити цього безцеремонного грубого регента, ніж помирати від нудьги в розкішному палаці. Після того негласного бою, що відбулася між ним і паном Жуном, йому довелося визнати своє слабке становище, і цей регент посадив його до палацу без права покинути його, проте сам то приходив, то йшов.
Фен Мін знову важко зітхнув, коли раптом пролунало голосне:
- Цар-регент Жун!
Як кажуть, згадаєш Цао Цао, от і...
Однак, незважаючи на своє бурчання, Фен Мін від радості підскочив на ноги, відчувши, як серце його затремтіло. Нарешті нормальна жива людина, а не безособові ляльки у вигляді слуг, які вічно намагаються утримати його в маленькому палаці!
Регент, перед яким сторожа відчинила двері, відразу помітив щасливого Фен Міна. Очі його горіли, а сам він був у такому активному стані, що, здавалося, зараз стрибне йому на шию.
- Ти сповнений сил, - озвучив свої думки вголос пан регент і неквапливо попрямував до Фен Міна, скоротивши відстань між ними до одного кроку. Потім він подивився на всі боки та озвучив наказ: - Залишіть палац.
Прислуга відразу заметушилася, і всі, включаючи Цю Лань, покинули приміщення, прикривши за собою двері. У кімнаті раптом стало тихо, і Фен Мін відчув себе ніяково. Невже цей регент знову щось задумав? Минулого разу йому вдалося витягнути з Фен Міна його справжнє ім'я, але що він зможе підкласти йому цього разу цікавого?
Регент знову глянув на Фен Міна, і той несвідомо зробив крок назад. Захоплення його поменшало, і пан Жун помітив це.
- Ваша Величносте, Ваш слуга вітає Вас, - промовив регент із глибоким зітханням. Він зробив крок вперед, і Фен Мін відступив, як раптом звалився. Його ноги були пов'язані! Невже цей чоловік такий гарний у військовому мистецтві, що може непомітно зв'язати людину? Регент, зрозумівши, що його маленьку витівку розкрили, підійшов ближче і зв'язав руки безпорадного принца, поки той був збентежений.
- Та як ти посмів бути таким грубим зі своїм паном? - сердито гаркнув Фен Мін, хоч у глибині душі й розумів, що це лише просто спосіб бодай морального захисту від цієї страшної людини. І як вона могла бажати компанії цієї людини в моменти відчайдушної нудьги?
Регент був людиною сильною, і йому не важко було двічі вдарити Фен Міна, щоб той стиснув зуби і замовк.
- Хах, пане... - промовив він іронічно, підводячи голову Фен Міна за підборіддя і почав розглядати його обличчя.
Коли цей шпигун встиг пробратися до палацу? Як довго він був у нього під боком? Після падіння в річку поведінка наслідного принца різко змінилася. А пан Жун тепер не міг забути тієї насолоди, що відчув під час їхнього недавнього поцілунку. Він ставився до Фен Міну з обережністю, але був спантеличений його походженням. Хто б назвав дитину таким незвичайним цікавим ім'ям?
- Фен Мін... - промовив пан Жун низьким голосом, а потім наказав: - Скажи моє ім'я.
Ім'я регента? Фен Мін злякано глянув на чоловіка. Так, той казав, як його звуть, але в той момент Фен Міну було зовсім не до цього, і все було як у тумані, а потім ще й цей поцілунок... Його звуть Жун!.. Жун... Як він міг запам'ятати ім'я людини, який вимовив його побіжно? Пан Жун миттєво зрозумів, чому наслідний принц промовчав.
- Як? - спитав він, вражений. - Ти забув?
В одну мить його душу охопив жорстокий гнів. Як можна було швидко забути його ім'я? Всі, з ким він коли-небудь перетинався, назавжди запам'ятовували його ім'я, а цей малий - ні?!
Жун Тянь. Цього імені боялися у палаці, але країна поважала цю людину за її грамотне правління.
- Взяв і забув, - грубо відповів Фен Мін, піднявши підборіддя. - І що з того?
Тієї ж миті його заткнули поцілунком. Фен Мін, який не чекав такого повороту, ледь не задихнувся від несподіванки, але пан регент, користуючись силою і становищем, не збирався обережно з принцом.
Недавній поцілунок змусив у грудях чоловіка спалахнути якесь невідоме почуття, чому всі ці дні він не з'являвся, бажаючи розібратися в собі. Йому думалося, що його емоції прийдуть у звичний спокійний стан, але він цілком ясно розумів, що йому цікаво, як поживає Фен Мін у своєму ув'язненні. Він повернувся, сподіваючись вгамувати свою цікавість, але хто знав, що цей принц спровокує його на емоції, наче недосвідченого юнака? Чоловік відчув приємне тепло, що йде з грудей і осідає десь у нижній частині стегон. Натиск регента трохи ослаб, і жорстокий і грубий поцілунок набув якоїсь м'якості, пристрасті.
Фен Мін приблизно знав, що права наслідного принца знецінувалися подібним чином багато разів, але йому здавалося, що подібна пристрасть не повинна входити в поняття «насильство».
Пан Жун розв'язав Фен Міна і штовхнув його на ліжко. Його тіло було таким гарним, струнким, витонченим - хіба міг регент відмовити собі в бажанні скуштувати це чудове задоволення?
- Знаєш, який найголовніший обов'язок спадкоємця? - спитав пан Жун, стягуючи одяг. - Розважати мене.
Після такого гарячого поцілунку у Фен Міна голова йшла кругом. Він ледве знайшов у собі сили підвестися на ліжку, щоб подивитись на регента, як з губ його зірвалося вражене зітхання.
Тіло пана регента було сильним, натренованим, і у такого чоловіка точно не бракувало шанувальників і шанувальниць. Він був гарним, приголомшливо гарним у своїй мужності, яку тепер і не знайдеш у жодній країні. У ньому не було нічого витонченого та жіночого, і він здавався справжнім воїном, який вшановує військове мистецтво не лише піснями, а й регулярними тренуваннями.
- Що ти робиш? - спитав Фен Мін, але чудово розумів, що це питання зовсім недоречне, оскільки добре усвідомлює, що робить пан регент. - Я всього лиш призабув твоє ім'я, навіщо так злитись? - панічно поглянувши на шмат одягу, що впав з плечей. Зараз хотілося лише знайти собі скромний притулок, де він зміг би сховатися від цієї жахливої ​​людини.
Але пан Жун його не слухав. Він зняв з себе одяг, а потім повільно наблизився до Фен Міну, наче лев до видобутку. Його обличчя висловило такий переможний гул, що спадкоємному принцу стало дуже не по собі. Регент поводився подібно до мисливця, в силки якого потрапив великий птах, і його збудження відчувалося в повітрі.
Рука чоловіка потяглася до його ноги, м'яко піднімаючи тканину, як Фен Мін від переляку різко заверещав:
- Стій! Стій, я тобі кажу!
Цієї ж миті регентові здалося, що Фен Мін просто ламається і бажає награтися в цю виставу перед насолодою, що зазнає. Пан Жун недовірливо глянув на принца і раптом помітив лютий блиск, що майнув у темних очах. Наслідний принц не мав такого характеру, а пан Жун за звичкою вирішив взяти його силою, але зараз зрозумів, що так просто насолодитися ввечерею цього разу не вийде.
- Що трапилося? - Запитав регент.
Фен Мін в цю ж секунду думав про те, невже йому сьогодні доведеться втратити цноту? Він навіть не знав, що гірше, позбутися її взагалі або позбутися чоловіка. Так, це тіло регулярно ґвалтували, проте до цього воно йому зовсім не належало! Фен Мін не розраховував на свої сили у боротьбі з цією людиною, розуміючи, наскільки сильно вона програє регентові за багатьма параметрами. Якщо пан Жун сьогодні його зґвалтує, то про це нікому не можна буде розповісти, а якщо Фен Мін і спробує зробити це, його в черговий раз приймуть за психічнохворого і обов'язково переведуть його слова жартома. Пан Жун стільки разів використав це тіло для своїх потреб, то чому тільки зараз принц стурбувався цим? Це була катастрофа, і Фен Мін усвідомлював безвихідь свого становища. Точніше, вихід був - підкоритися, але це було йому зовсім не до вподоби.
Людина з сучасного світу набагато розумніша за давніх людей, то невже їй складно буде придумати можливість якось виправити ситуацію на краще? Але де взяти такий гарний план, щоб позбутися цього тирана?
Пан Жун не виглядав так, ніби хотів одразу ж напасти на нього і по-звірячому згвалтувати, не залишивши можливості бути хоча б у свідомості. Але це не було точно. Було бажання, було гаряче збудження, але завдати болю зовсім не хотілося. Хоча й це не можна було стверджувати.
Так і не дочекавшись відповіді від Фен Міна, пан Жун знову наблизився до нього і вже хотів зірвати одяг.
- Ми з тобою близькі, йди сюди, - промовив він дивним голосом. Це він натякає на те, що ситуація та амосфера примушують їх до зближення?
Руки регента торкнулися його шкіри, і Фен Мін раптом знову заволав:
- Я придумав, придумав!
Його обличчя в цей момент висловило таке захоплення, ніби він був дівчиною, яка отримала гарний подарунок. Пан Жун окинув його здивованим поглядом.
- Вигадав що?
- Ні-ні, нічого не кажи! - раптом тут же перервав його Фен Мін, натхненний ідеєю, яка прийшла йому в голову. - Ти сказав, що моє головне завдання - розважати тебе, чи не так?
Пан Жун все ще був здивований.
- Так. І для цього мені потрібно використати твоє тіло.
- Ні-ні-ні, - одразу похитав головою Фен Мін, - цей спосіб отримати задоволення нецікавий, він став банальним. Я хочу запропонувати тобі щось інше.
- Інший спосіб? - Пан Жун глянув на Фен Міна знову і недовірливо скинув брову. - Ріт?
- Ні, - засміявся Фен Мін, внутрішньо здригнувшись лише від однієї подібної думки. - Ти чув колись про «книгу тисячі та одну ніч» [1]?
[1] «Книга тисячі та однієї ночі» - пам'ятник середньовічної арабської та перської літератури, зібрання оповідань, обрамлене історією про перського царя Шахріяра та його дружину на ім'я Шахерезада.
- Ні.
Фен Мін засяяв.
- Добре, - почав він. - Так, я буду принцесою, а ти царем, який хоче одружити цю принцесу. А другого дня цариця вбиває пана1. З цього моменту я щодня тобі розповідатиму якусь історію, а ти її закінчуватимеш. Тобі не потрібно...
Натхненний Фен Мін раптово зупинився. Зупинився, бо цієї миті на нього накинувся, ніби лютий звір пан Жун і змусив його замовкнути одним лише поцілунком. Очевидно, йому не було до цих ігор.