Фенікс на дев'яти небесах

том 1 глава 13

Наступного дня, коли сонце ще тільки-но обпалило своїми променями досвітнє небо, Фен Мін уже розплющив очі.
Не встигнувши добре прокинутися, юнак згадав події минулої ночі та мимоволі почервонів до кінчиків вух. Якийсь час він лежав нерухомо і розмірковував. Його не залишала думка, що, так чи інакше, доведеться зустрітися віч-на-віч з регентом, з яким він учора заснув. Закусивши нижню губу, юнак перекинувся на інший бік, уже готуючись побачити гидку усмішку на чужому обличчі.
Але наступної миті з подивом помітив, що пан Жун, в обіймах якого він заснув учора, зник.
Фен Мін і сам не зрозумів, чому його серце охопило невимовне розчарування.
Повільно підвівшись на ліктях і прийнявши сидяче становище, юнак розгублено дивився на порожній бік ліжка, де мав лежати пан Жун. На ватяній теплій ковдрі виднілися лише невиразні обриси, залишені чоловіком.
Він що рано встав і пішов?
Зовні вже чекала на Цю Лань. Помітивши, що принц прокинувся, дівчина увійшла до кімнати, щоб допомогти юнакові переодягнутися.
- Цю Лань...
- Що сталося, Ваша Величносте?
Фен Мін, занурений у думці, поник, але в кінцевому рахунку мотнув головою і сказав:
- Нічого.
«Невже пан Жун ще сором'язливіший за мене? Посоромився глянути мені в очі й тому пішов ні світл, ні зоря? - Варто було Фен Міну уявити, як регент, прикриваючи рукавом почервоніле від збентеження обличчя, поспішно тікає, як його живіт звело спазмом.
Під час сніданку Фен Міна кидало від думки до іншої.
Щодня, коли сонце ще не встигало осяяти теплим промінням землю, пан Жун уже стояв на порозі палацу наслідного принца. Чоловік приїжджав до Фен Міну та розповідав палацові новини та історії, розсіюючи нудьгу. Але ось дилема: коли регент відвідував Фен Міна, то набридав тому своєю присутністю, а коли пан Жун не приїжджав, юнак починав страшно тужити за ним.
Чекаючи цілу годину, Фен Мін не витримав і, підвівшись з місця, підбіг до дверей залу палацу наслідного принца в черговій спробі вирватися зі своєї золотої клітки - ритуал, який став для нього буденністю. Але, незважаючи на те, що кожного разу за дверима на нього чекала стража, яка ловила і затаскувала втікача назад, юнак не сумував, адже такі наздоганяння були непоганою фізичною розминкою.
І справді, щойно Фен Мін вискочив за двері, його одразу схопили і повернули назад.
Тільки цього разу його впіймали не охоронці, а пан Жун.
- Що? Ще ранній ранок, а тобі вже не терпиться? - Регент поправив комір Фен Міна і, потягнувши його у бік столу, звернувся до молодої служниці:
- Цю Лань, подай дімсам.
Уважно спостерігаючи за паном Жуном і помічаючи про себе, що зараз чоловік виглядав інакше, ніж учора, юнак зі спокійною душею видихнув:
- Ти ще не снідав?
Пан Жун взяв палички для їжі, підчепив шматочок випеченої солоної булочки і, поклавши його в рот, почав ретельно пережовувати. Проковтнувши його, чоловік кивнув Фен Міну.
- Де ти був зранку? - не витримав принц.
Регент несподівано розтяг губи в хитрій посмішці і, перевівши погляд, сповнений іскор, глянув у вічі юнакові. Від цього погляду Фен Мін вмить залився фарбою і, насупившись, промовив:
- Не думай, що я переживаю за тебе.
- А чому тоді ти зніяковів? - Пан Жун махнув рукою, відпускаючи слуг, і, як ті вийшли, простяг руки до талії Фен Міна: - Іди сюди.
- Навіщо?
- Сядь до мене на коліно.
- Біжу, падаю! Я тобі не дівчина з потрійного супроводу! - обурився раптом Фен Мін. Як він виглядатиме, якщо сидітиме на колінах іншого чоловіка?
[1] Дівчина з потрійного супроводу - робітниця нічних розважальних закладів, які зобов'язані розмовляти, пити та танцювати з клієнтами, а найчастіше пропонують інтимні послуги. Простіше кажучи, ескортниці.
- А що таке «дівчина з потрійного супроводу»? - спитав пан Жун цілком звичайним голосом.
Фен Мін подивився на нього, жартівливо гримаючи, і відповів, висунувши язик:
- У будь-якому разі, ти все одно ніколи не побачиш цих прекрасних дівчат, подібних до ангелів, що спустилися з небес. - Хлопець спритно ухилився від рук регента і вмостився від нього.
Чоловік з жалем глянув на Фен Міна і, припинивши трапезу, запустив руку собі за пазуху, раптово витягаючи звідти ту саму хустку, якою вчора витирав юнака.
Побачивши його, Фен Мін відразу підстрибнув, схоплюючись на ноги:
- Це моє! Віддай його мені! В мене з тобою договір!
Але замість хустки пан Жун обдарував юнака однією зі своїх безсоромних посмішок і сказав:
- Договір виконано лише наполовину. Коли ж ти зробиш мене правителем усього світу, я виконаю свою частину угоди та віддам її тобі. - Чоловік поклав хустку туди, звідки й дістав.
- Ти ж не збираєшся тримати цю брудну штуку при собі, правда? - Фен Мін, морщачись, затис ніс.
Будуючи пики, він втратив пильність, і пан Жун скористався цією секундною лайкою в захисті юнака, раптово хапаючи того за зап'ястя і притягуючи до себе, з хазяйською манерою обвиваючи руками це миле диво.
- Фен Мін, ти дуже привабливий...
- Гей! Не можна так безцеремонно поводитися з спадкоємцем!
Регенту не хотілося відпускати юнака, але з важким серцем він все ж таки це зробив і вже з серйозним виглядом запитав:
- Фен Мін, ти справді справжній спадкоємець?
На це запитання Фен Мін завжди дотримувався однієї й тієї позиції і не збирався відступати від своїх слів.
Так і цього разу, коли пан Жун поставив своє запитання, юнак цю ж мить ствердно кивнув головою.
- Немає необхідності дурити мене. Адже, навіть якщо це не так, я все одно залишусь на твоїй стороні і захищу тебе, - почав умащувати його самолюбство пан Жун, ніби Фен Мін міг відступити.
- Я не дурю тебе: я від пальців ніг до кінчиків волосся принц! Справжнісінький наслідний принц!
Пан Жун кинув короткий погляд, сповнений спокою, на Фен Міна і сказав:
- Дивлячись на тебе, можна сказати, що ти і спадкоємець престолу - дві абсолютно різні людини. - Чоловік понизив голос і з усією серйозністю запитав: - Скажи чесно, чи знаєш ти мистецтво переселення душі?
Як тільки вух юнака досягли цих слів, насамперед жвавий Фен Мін відразу ж завмер, відчувши, як душа пішла в п'яти. Розмірковуючи про свій досвід, Фен Мін думав, що ніхто в цьому стародавньому світі не зрозуміє його, адже він ніяк не сподівався, що його душа переселиться в тіло принца Силей.
І його становище справді можна пояснити «переселенням душі».
Спостерігаючи за тим, як Фен Мін завмер, наче й зовсім не дихаючи, як забігали його очі в пошуках порятунку, пан Жун зрозумів, що якщо не цілком, то хоча б почасти правий, і зітхнув:
- Отже, це правда.
- Це дуже довга історія. Така довга! Довше за найдовшу річку в Силей! - Фен Мін гадки не мав, яка річка в Силеї найдовша, але не бажаючи, щоб пан Жун неправильно його зрозумів і вважав себе обдуреним, закивав головою.
Однак пан Жун зупинив його пояснення і поставив ще одне запитання:
- Фен Мін, хтось ще знає про твоє переміщення душі?
Помітивши його напружений вираз обличчя, Фен Мін схопився за голову і негативно закивав, тихо сказавши:
- Я казав усім, що я наслідний принц.
- Чи знаєш ти, яке покарання в Силеї чекає на того, хто за допомогою чарівництва перемістився в чуже тіло?
Фен Мін зблід і, насупившись, напівголосно заговорив:
- Жун Тянь, прошу, не треба мене знову залякувати розповідями про спалення живцем.
- У Силеї здавна є повір'я про переселення душі. Мертва душа за допомогою зовнішніх сил може увійти в тіло живої людини, а потім, вбивши її душу і зайнявши її місце, жити далі. Щоб вижити, цій душі потрібно щодня ковтати нове життя. У Силей, якщо когось підозрюють у переселенні душі, ту людину прив'язують на міській площі і зрізають з неї шматки м'яса, потім вирубують усі внутрішні органи до стану каші, знищуючи переселену душу і не дозволяючи їй врятуватися, захопивши чергове тіло.
Тобто, це страшніше Вей Чжунсяня [2] та його лінчі [3].
[2] Вей Чжунсянь (1568-1627 рр.) - Придворний євнух, що узурпував владу в кінці династії Мін і покінчив життя самогубством.
[3] Лінчі - страту «тисячі надрізів», «четвертування».
Фен Мін знову змінився в обличчі і потягнув пана Жуна за рукав, неначе маленька дитина, яка благає батька не сердитися.
- Гей, я правда не вбивав душу вашого спадкоємця престолу і не завдав шкоди нікому, не треба даремно мене звинувачувати.
- Добре я не буду. - Пан Жун, схиливши голову, побачив переляканий погляд Фен Міна. Його чорні очі, які завжди бігали туди-сюди, зараз нерухомо дивилися на чоловіка. Пан Жун не витримав і ледь помітно посміхнувся. - Не бійся, - бажаючи заспокоїти юнака, м'яко заговорив він. - Ніхто не дізнається про твоє переселення душі. Я вірю, що ти не злий демон, який губить людей, інакше першим, кого б ти вбив, був би я.
- Не забувай своїх слів. І, Жун Тянь, більше не лякай мене. А тепер розкажи, як ти здогадався, що моя душа переселилася до цього тіла? І що ти тепер зробиш зі мною? - Фен Мін додав: - Ти ж не схопиш мене і не осудиш на смертну кару особисто, адже так?
- Сьогодні вранці я подався попрактикуватися у володінні мечем і випадково зайшов у будиночок придворних євнухів, де виявив багато речей, присвячених обрядам та приношенням. У мене виникли запитання, і я послав своїх людей за тими євнухами. Коли їх привели до мене, я запитав у них про ці речі і з'ясував, що придворних турбує вкрай дивна поведінка спадкоємця престолу. Це змусило євнухів згадати повір'я про «переселення душі», і вони вирішили таємно розмістити всі ритуальні атрибути, щоб убезпечити себе від злих духів.
Насправді пан Жун значно применшив: знадобилося чимало тортур для одних тільки євнухів, щоб ті розповіли все як є. Фен Мін, дивуючись, запитав:
- Я думав, що мені добре виходить не видавати свій секрет, але як їм вдалося розкрити мене?
- Це царський палац: багато слуг спостерігають за кожним твоїм кроком, підозрюючи, що щось не таке. У такій ситуації треба діяти швидко та приховати твою таємницю. Тому я взяв усе до рук і вже засудив цих слуг до страти.
- Що? - не стримавшись, випалив Фен Мін.
Фен Мін завжди думав, що принцом бути дуже захоплюючим, ось тільки він ніяк не припускав, що колись зустріне людину з таким простим ставленням до людського життя.
- Навіщо? - не вірячи своїм вухам, спитав Фен Мін. - Вони просто боялися і все. Навіщо їх засуджувати до страти?
- Фен Мін, ти надто наївний і не розумієш, в якому становищі перебуваєш. - Усадивши юнака назад на місце, пан Жун серйозно сказав: - Ти спадкоємець престолу Силей. Ми зараз не говоритимемо про інші країни, де постійні сварки та чвари, але навіть тут, у Силеї, теж чимало людей, які мріють відправити тебе до могили. Вони чекають, коли ти зробиш хоча б найменшу помилку своїми словами чи діями. І, коли ти це зробиш, вони відразу почнуть поширювати чутки, щоб спершу зламати твій дух, а потім довести справу до твоєї страти. Все, що їм потрібно, лише привід. І ти їм даєш цікаву зачіпку.
Спочатку блискучий царський палац, в якому панував аромат троянд і чувся щебет птахів, зараз від слів пана Жуна відразу ж перетворився на місце, де всюди були розставлені пастки та капкани, а поряд метушилися низькі та підлі люди, які в будь-який момент могли перетворити життя Фен Міна в справжнє пекло.
Від цих думок Фен Мін мимоволі здригнувся.
- Але...
- Що? Якщо знищити наслідного принца Силея, то це відразу може похитнути наші позиції і змінити ситуацію в усьому світі. Імператорський палац - це найжахливіше місце землі. Тому, якщо ти переселився в тіло наслідного принца, тобі лише залишається змиритися з цим. Навіть якщо ти не виходиш зі своїх покоїв і є справжнім принцом, думаєш, інші люди пропустять повз вуха плітки про те, що спадкоємець престолу одержимий злим духом? Вчора я залишився ночувати з тобою, щоб дати зрозуміти всім іншим, що я набув свого статусу, і ти тепер під моєю опікою. І якщо хтось наважиться згнебити у твоєму становищі, це означатиме, що вони кинули виклик мені.
- Жун Тянь, - гірко посміхнувся Фен Мін, - я вже зовсім заплутався і тепер не розумію, що до чого.
Пан Жун погладив його по щоці і з посмішкою сказав:
- Щоб повністю вивчити палацові звичаї та умовні правила, знадобиться близько десятка років. Тобі просто варто запам'ятати: скрізь, де б ти не був, потрібно бути обережним. Не слід давати волю своїй вдачі, поводься стримано, і тоді все буде добре.
- Жун Тянь, невже ти не відчуваєш страху? Адже я можу виявитися злим духом...
Регент зареготав і з натхненням сказав:
- Найцікавіше, з чим я зіткнувся у своєму житті, - це зустріч із тобою, маленькою і неслухняною дитиною. - Чоловік понизив тон, зітхнув і сказав: - Однак є дещо, що мене дуже турбує.
Фен Мін знову напружився.
- І що ж?
- Незважаючи на те, що справжній наслідний принц має непогане тіло, це тіло не зможе витримати чоловічі ласки - воно занадто туге, і його легко поранити. Якщо в тебе справді тіло справжнього принца, тоді що мені робити?
Від цих слів Фен Мін остовпів і, широко розплющивши очі та роззявивши рота, дивився на пана Жуна. Через якийсь час юнак спалахнув і випалив, розгубивши весь той страх, який нагнав регент:
- Жун Тянь, що, ти сказав, хочеш зробити зі спадкоємцем? Пішов геть!
Звичайно ж, регент і не думав покидати покоїв наслідного принца, і це було зрозуміло з самого початку.
Наляканий паном Жуном Фен Мін слухняно взяв пензлик і туш, почав займатися каліграфією і намагаючись до найменшої деталі повторити почерк справжнього спадкоємця.
Фен Мін чудово усвідомлював, що, якщо хтось дізнається про те, що він не справжній спадкоємець, його життя, напевно, буде під загрозою, тому все, що йому залишалося, - це коритися пану Жуну і почати вивчати все, що знав і умів справжній наслідний принц Силей.
Протягом наступних двох довгих місяців пан Жун безперервно усілякими умовляннями змушував Фен Міна брати участь у засіданнях, де юнак мав ділитися своїми дивовижними знаннями, паралельно вивчаючи все те, що викладав йому регент.
Але, незважаючи на те, що для Фен Міна ці два місяці далися неймовірно нестерпно, йому вдалося вивчити всі основні знання як про Силей, так і інших країн. Та навіть мистецтво каліграфії, над яким сміялися всі кому не ліньки, у нього значно покращилося.