Фенікс на дев'яти небесах

том 1 глава 3

Тіло оніміло. Легкі немовби охопило вогнем, і Фен Мін зрозумів, що в очах у нього пливе. Він уже не бачив перед собою чужого обличчя - все змішалося, і він відчував, як шум крові віддавав у голову. Ще трохи - і він знову помре, він задихнеться, його вб'ють. Вб'ють тіло, яке завдяки щасливому випадку дісталося йому за його самопожертву. Він схопив чоловіка за руки, дряпав їх, бив, але толку не було ніякого - пан Жун перевершував його в силі, і принц, який віддавав перевагу алкоголю над здоровим способом життя, не міг з ним тягатися.
Він чув, як смерть підходить ближче, і раптом пан Жун послабив напір. Його сильна рука відірвалася від тонкої тендітної шиї, яку йому вистачило б сил переламати однією рукою, і глянув на її володаря.
Кімнату наповнив хрип принца, його надривний кашель та звук гучного жадібного дихання. Розум Фен Міна був ще затьмарений недавнім болем, і він сперся об борт, відчуваючи, як разом з повітрям у його тіло повертається життя. Ще ніколи ніхто не душив його, і тільки тепер він розумів весь жах нестачі кисню.
А пан Жун дивився на принца, не зводячи очей, і бачив, як той поступово заспокоювався і приходив до тями. Фен Мін інстинктивно відсунувся від нього подалі, але чоловік більше не нападав, лише розглядав, вивчав. Раніше регент багато разів мучив спадкоємця подібним чином, і він багато разів бачив сльози, чув благання припинити, і в ті моменти цей гарний юнак був непомірно жалюгідний і нікчемний. Кожен міг би оволодіти ним і підкорити собі, і той би не чинив опір, навіть якби поруч з ним виявився свавільний раб. Принц мав неймовірно слабкий характер, і пан Жун зневажав його за це.
Що змінилося тепер? Чому такий нікчемний спадкоємець, який ганьбить Силей, тепер мовчить? Де його благання, де сльози?
Фен Мін уже тим часом встиг отямитися і вилізти з води, щоб залишити кімнату, проте регент не збирався залишати цю ситуацію так просто. Він за кілька кроків наздогнав наслідного принца, на якому залишився тільки скромний халат, що прилип до тіла, і схопив його за підборіддя, змушуючи подивитися на себе. Це був не лагідний дотик - руки у регента були сильні, з широкими долонями та міцними пальцями, - і Фен Міну здалося, що йому хочуть зламати щелепу.
Регенту в той момент думалося, що ці очі надто сповнені життя, незважаючи на те, що сталося, і їх володар сповнений енергії. Він поводився досить сміливо, і навіть зараз, опинившись у полоні чужих рук, не забував про свою гідність. Тільки як це почуття могло з'явитися в людини, яка все життя дозволяла знущатися з себе?
Незважаючи на свою марність, наслідний принц був казково гарним. Жоден чоловік у світі не володів такою чистою білою шкірою, і нічиє волосся не було таким густим і слухняним. А ці темні очі, тонкі руки, ніжне тіло, - невимовна краса, гідна поем найкращих поетів і пісень наймудріших музикантів. Пан Жун схопив Фен Міна за зап'ястя, стискаючи його з такою силою, що у принца миттєво оніміла рука. Цей тиск в очах Фен Міна не мав під собою жодних підстав, ніякої логіки і хоч трохи адекватної причини, і на думку спадало одне: пан Жун тисне на нього своїм статусом так само сильно, як хоче захопити владу в Силей.
- Збожеволів від страху і слова вимовити не можеш? - із глузуванням спитав пан Жун, не випускаючи чудової збірки. - Немає потреби займатися зі мною показухою. Я не зміню думки про тебе, щоб ти з себе не корчив. - Він ущипнув Фен Міна за щоку і відпустив його.
Лише цими словами Фен Мін опам'ятався, і його тіло охопив озноб. Це відчуття виникло, можливо, через те, що пан Жун щойно мало не задушив його в холодній воді, або, можливо, через те, що він нещодавно подорожував у часі, і його душа не встигла усвідомити, що знаходиться у чужому тілі.
- Що ти робиш? - спитав він, відчуваючи, що в нього все ще крутиться голова. А як болить шия! Напевно, на ній залишаться яскраві синці, які вся прислуга намагатиметься приховати. Фен Мін чудово знав про палацові пристрасті будь-якої епохи і був готовий до них, але все-таки в глибині душі розумів, що поки що не твердо стоїть на ногах, щоб боротися з кимось.
Регент шумно зітхнув і почав розминати м'язи на руках. Фен Мін не зрушив з місця і втупився поглядом у його обличчя, розуміючи, що йому, можливо, зараз доведеться стерпіти ще одну порцію болю.
- Перестань! - наказав принц, не бажаючи більше дивитись на цю показову силу. Це було схоже на демонстрацію своєї переваги, а цього Фен Мін не любив.
- Що? - засміявся пан Жун і несильно стукнув Фен Міна по голові. - Ваша Величносте, Ви справді сьогодні переповнені хоробрістю.
Ці слова були схожі на м'яку ходу гепарда, і Фен Мін подумав, що регент обов'язково зараз має напасти, інакше спроба справити таке жахливе враження пропаде дарма. Обличчя принца все ще було червоним, і тому його накази не справляли на пана регента жодного враження.
- Ти знову дратуєш мене, - сказав пан Жун. - Невже тобі хочеться скуштувати мій гнів?
Фен Мін гнівно розплющив очі.
- Хто дозволив тобі так розмовляти зі своїм принцом? - спитав він, а пан регент лише засміявся.
- Хіба це було не завжди? Чому саме сьогодні ти відчуваєш образу? - спитав він із глузуванням.
Фен Мін ледь не задихнувся від обурення.
- Ти!
Що він міг протиставити цій людині? Він не мав сили, мав зріст куди менший, ніж у противника, і його тіло явно не було призначене для бійок, проте було цілком витривалим, раз вже змогло стерпіти такі тортури. До того ж, Фен Мін був ще слабким, і після удушення не зміг би дати відсіч, навіть якби дуже захотів.
У палаці панував безлад. Не тільки молодий пан Тун, що стільки разів грубував принцу, наводив свої порядки в Силей, а й регент Жун переходив усі межі дозволеного. Вони обидва були при владі, і Фен Мін не мав у своєму палаці жодного впливу. Його ніхто не поважав, ніхто не боявся, і його думка була настільки ж непомітною і незначною, як і прозорий серпанок. Був лише один плюс, який він встиг помітити - смачна їжа. І Фен Міну подумалося, що його нове життя було б не таким поганим, якби не цей регент Жун, якому так подобалося знущатися з слабкого принца.
Але так більше не може продовжуватись!
- Негідник! - закричав на нього Фен Мін, який до цього намагався бути не таким грубим. - Відпусти мене!
Регент знову схопив його за шию, але не так сильно, як минулого разу, і грізно спитав, ледве торкаючись своїми губами чужої шкіри:
- Ти наважився підвищити на мене голос? - тихо спитав він низьким голосом, і Фен Міну здалося, що чув звірячий рик. Регент наблизився і вп'явся в чужі губи грубим поцілунком, але Фен Мін, який не терпів такого ставлення до себе, вкусив його!
Пан Жун одразу відірвався від губ, і його обличчя виразило нерозуміння. Ще ніколи цей хлоп не давав йому відсічі, і тепер, коли його губа кровоточила від укусу, Фен Мін зрозумів, що тільки більше розлютив його.
- Прокляття! - Вилаявся принц. - Відпусти мене!
Губи Фен Міна були червоними від чужої крові. Погляд Жуна потемнів, і чоловік облизав губи, ніби готуючись до того, щоб прикінчити зухвалого наслідного принца. Фен Мін тим часом думав про те, як би йому ухилитися від регента. Його спроба, звичайно, провалилася, і пан Жун лише сильніше стиснув його шию, ніби бажаючи зламати її. Фен Мін від болю стиснув зуби, але не промовив жодного звуку.
Чоловік подивився на принца, який одним своїм укусом справив на нього враження. Фен Мін не збирався здаватися і був готовий негайно ж напасти на регента, який виявив до нього таку неповагу, однак і сам регент не розслаблявся. Схопивши принца за волосся, він потягнув його вгору, а потім, не випускаючи і без того ослаблого Фен Міна, вдарив його в груди, вибиваючи все повітря. Наслідний принц знову почав задихатися, але в нього вистачило сил подряпати чужу руку, і коли її пальці розтиснулися, Фен Мін упав на підлогу, проте наступної секунди отримав удар у живіт ногою і більше не зміг піднятися.
- Ти насмілився вкусити мене? - спитав регент і торкнувся пальцем власної закривавленої губи, перебуваючи у стані, коли після усвідомлення ситуації настає гнів.
За сценарієм спадковий принц, якого лише один удар міг ввести в стан істерики, вже повинен був розплакатися від жаху, але натомість пан Жун помітив лише очі, що горіли ненавистю. Навіть лежачи на підлозі і ледве дихаючи, принц продовжував зберігати гідність.
Фен Мін розумів, що програв цю битву. Він був не такий сильний фізично, щоб протистояти регентові, і не був прихильником насильства, тому пан Жун так легко здобув над ним перемогу.
- Навіть якщо я зараз слабкий,- здавлено сказав він, роблячи короткі вдихи,- якщо ще раз ти ... Я тебе ...
Попливли круги. Фен Мін заплющив очі і провалився в темряву.
Він прокинувся, коли кімнату вже освітлювало сонячне світло. Мабуть, опинятися після неймовірних подій у зручному ліжку - його доля.
Але найгірше вже було позаду. Фен Мін зітхнув, а потім повернувся, щоб покликати до себе покоївку, як раптом наткнувся поглядом на регента, що сидів поруч. Чомусь у їх першу зустріч він здався набагато старшим, ніж був насправді. Можливо, віку йому додавав поганий характер і насуплені брови. Така людина хотіла задушити, зламати, принизити, і все це анітрохи її не молодило. Він був дуже схожий на негативного персонажа з класичного фільму про давнє царство. Талановитий, але дуже злісний чоловік, який мріє захопити владу, чим не харизматичний противник?
- Про що Ви замислилися, Ваша Величносте? - спитав він із глузуванням. Очевидно, він бажав, щоб Фен Мін почував себе принижено, проте принц лише озирнувся, побачивши кілька служниць, і не помітив більше нікого, хто міг би допомогти йому ненавидіти пана Жуна. Він залишався самотнім у своїй ненависти, і варто було лише поглянути на регента, як відразу ставало зрозуміло, хто з них обох більше схожий на майбутнього правителя Силей.
З самого початку регентом було обрано людину, яка могла б тримати під контролем наслідного принца.
- Я запитав, - підняв підборіддя пан Жун, раптом став схожим на зарозумілого пана Туна. - Ви не почули?
Фен Мін, розлютившись, крикнув:
- Цао Цао [1]!
[1] Цао Цао - китайський полководець, автор творів з військової майстерності та поет, перший міністр династії Хань. Фен Мін використовує це ім'я, щоб обізвати регента жорстоким негідником і хитрою людиною.
Пан Жун вигнув брову.
- Цао Цао? Що це? - спитав він, і було ясно, що перед Фен Міном опинився невіглас, який навіть не читав «Трицарство» [2]!
[2] «Трицарство» - роман, що оповідає про події епохи Трицарства.
Навряд чи Фен Мін міг би пояснити регентові, хто такий цей Цао Цао, проте, якщо вірити розповіді, перший міністр династії Хань і цар-регент Силей мали надто багато схожих рис!
Раптом Фен Мін щось згадав і одразу дивився на пана Жуна.
- Вчора ти мене... Коли я впав... - намагався вимовити він, але люди, які стояли в кімнаті, не могли зрозуміти, що він хотів спитати.
Регентові навіть на мить здалося, що принц знущається з нього. Чоловік помітив, що ніхто зі слуг не наважився навіть косо подивитися на принца, незважаючи на те, що він щось мямлив, - мабуть, кожен був вражений його поведінкою. Пан Жун усміхнувся, а потім набув показового задумливого вигляду, ніби намагався щось згадати.
- Так чи ні, - загадково відповів він, виразно зрозумівши, що хотів спитати спадкоємець. - Ні чи так. Не можу згадати.
Яка підла витівка! Фен Мін був у нестямі від злості, і коли слуги почали тихо перешіптуватися, він стиснув долоню в кулак і, замахнувшись, з усієї сили вдарив регента по обличчю.
- Негідник! - Закричав він. Цей регент ще з ним грати задумав!
З самого дитинства Фен Мін захищав себе від кривдників. Він жив у притулку, але не можна було сказати, що з ним поводилися погано. Його любили вихователі за допитливість, проте не всі діти перейнялися до нього такою самою любов'ю, і тому доводилося захищати себе будь-якими способами. Фен Мін так звик відстоювати свою честь кулаками, коли іншого варіанту не залишалося, що й зараз без вагань вдарив регента. Напевно, на цій чудовій особі після такого удару залишиться синець.
Ніхто з присутніх не міг передбачити такий поворот подій. Миттєво стихли, і в кімнаті повисла важка тиша. Служниці тихо притиснулися до стіни, сторож біля дверей перелякався, але не смів ворухнутися. Усі боялися тієї грози, яка могла зараз торкнутися кожного присутніх, і Цю Лань подумала, що зараз ось-ось пролунає грім.
На одну мить Фен Міну здалося, що він вчинив неправильно, коли вдарив регента в присутності слуг. Він ніколи не був жорстокою людиною, але відрізнявся ослячою впертістю. Він умів захистити себе, і як тільки він відчув жорстокість у свій бік, як відразу вирішив відстояти свою свободу кулаками. Його рішучість була гідна похвали, оскільки він не мав ні сильного тіла, ні влади, ні впливу, і пан Жун дійсно нагадував йому Цао Цао.
- Ти мене вдарив? - спитав пан Жун, а потім різко схопив принца за руку і смикнув на себе. - Вчора ти вкусив мене, і я пробачив тобі це, а сьогодні ти ще й вдарив?
Слуги часто ставали свідками знущань над спадкоємцем, але саме сьогодні вони були налякані до смерті. Безвольний принц спершу вкусив регента, а потім вдарив його!
-Чому я повинен поважати людину, яка знущається з мене?! Ти вчора зробив усе, що хотів?
- Це не вперше, але чому саме цей випадок викликав у тебе такі емоції?
Фен Мін знову стиснув кулаки.
- Я ніколи не хотів утопити тебе, - закінчив пан Жун, прийнявши суворий вираз.
Фен Мін знову замахнувся і знову вдарив чоловіка по обличчю, але вже не такою силою, як уперше.
- Вважаєш себе найрозумнішим? - люто спитав Фен Мін, готуючись до ще одного нападу. - Думаєш, твоя брехня мене зворушить? Коли ти опускав мене під воду, ти теж не хотів мене втопити?!
Пан Жун потер своє багатостраждальне обличчя, на якому ризикував з'явитися ще один синець, а потім несподівано спокійно подивився на Фен Міна і, трохи посміхнувшись, сказав:
- Якщо ти хочеш переконатися в моїй чесності, тоді запитай.
Така зміна настрою навіть сподобалася розлюченому принцу. У нього залишалося ще безліч питань до цієї людини, але в даний момент йому хотілося лише здолати цього Цао Цао, а не розмовляти з ним.
- У мене немає жодних питань, - гордо підняв підборіддя Фен Мін, бажаючи поводитися подібно до принца. Поведінка регента змінилася, і це дало йому надію, що йому вистачило сил приструнити цього нахабного чоловіка.
Пан Жун несподівано посміхнувся трохи ширше, і його очі блиснули холодом.
- Що ж, - безтурботно сказав він,- а ось у мене ще залишилося кілька запитань.
Він розмовляв з Фен Міном, як з дитиною. Принц насупився, і регент махнув рукою, змушуючи всіх слуг із поклоном відійти. Коли в кімнаті стало порожньо, Фен Мін недовірливо глянув на пана Жуна.
- І що ти хочеш спитати? - Вигнув він брову, схрестивши руки на грудях.
- По-перше, хто ти такий? - спитав чоловік, і в принца від холоду його погляду побігли мурашки по тілу. Фен Мін відчув, як серце переляканою пташечкою забилося в грудях.
- Я? - здивовано спитав він, намагаючись усім своїм виглядом показати здивування, як несподівано пан Жун, знову не шкодуючи сил, спочатку вдарив його, а потім схопив, щоб у принца не було навіть думки втекти.
- Ти не принц,- сказав регент, стискаючи чужі плечі так, ніби хотів зламати їх. - Хто ти такий?
- Я наслідний принц Силей! - вперто мовив Фен Мін. Якби хоч хтось дізнався, що його душа захопила тіло майбутнього правителя Силей, його спалили б живцем.
Пан Жун зареготав і стиснув плечі принца так, що ті мало не захрумтіли.
- Ти наслідний принц? - не вгавав він. - Навіть боягузливий дворовий пес більше схожий на нього, ніж ти. Хіба колишньому принцові вистачило б сміливості вкусити мене, а потім і вдарити? Не треба говорити мені, що твій характер змінився, коли ти впав у воду, - справжній принц навіть після цього не знайшов би хоробрості. Говори, хто послав тебе?