Фенікс на дев'яти небесах

том 1 глава 18

У той момент, коли двоє вершників, їдучи з усіх сил, покинули межі палацу, від серця Фен Міна відразу відхлинуло хвилювання про всі холодні битви та інтриги палацу.
Мистецтво їзди верхи пана Жуна дивувало своєю відточеністю. Обіймаючи однією рукою Фен Міна, а в іншій тримаючи віжки, чоловік мчав уперед назустріч вітру, що огортав їх пронизливим холодним диханням.
Фен Мін підвів голову, висуваючись з обіймів теплого кожуха пана Жуна, в який був міцно укутаний, і зруйнував тишу, що панувала навколо, своїм радісним кличем:
- Коли настане весна, тут з'явиться зелена трава, прикрашена безліччю прекрасних червоно-жовтих квітів, що пробуджують захоплення. - Пан Жун зупинив коня. З великою обережністю тримаючи у своїх обіймах Фен Міна, він спустився на землю і вказав на широку рівнину, що відкрилася перед їхнім поглядом.
- Але зараз, мабуть, тут нічого немає. Лише гола земля, - сказав Фен Мін, не беручи до уваги висохлу до жовтизни траву.
За межами палацу кохання та ніжність пана Жуна загострилися. Тепер він міг висловлювати їх без побоювань. Якщо раніше всі думали, що вони були просто коханцями без почуттів, тепер регент був закоханий без пам'яті, і подібне могло погано вплинути на Фен Міне. Любов у палаці часто використовують як зброю чи важіль тиску.
- Правильно, - сказав чоловік, - зараз зима, і тому тут нічого немає. Весною тут все оживе і розквітне. Хіба все живе на землі не виникає від бажання одного тендітного зернятка прорости?
- Можливо, через волю до життя. - Юнак задумався і хотів був похвалитися своїми знаннями, сказавши пару фраз: «Вогонь не може повністю спалити траву, весняні вітри знову дають їй життя», але вчасно згадав, що ці слова належать іншій людині, а не йому, і юнакові стало соромно привласнювати їх собі, тому він просто промовчав, відкинувши убік цю думку.
Байюнь, зрідка змахуючи хвостом, пасся осторонь і їв засохлу траву. Тварина тихо крутилася поряд із паном Жуном. Схоже, що кінь ревнував до Фен Міна, який зайняв його місце в серці регента.
А ось в очах Фен Міна Байюнь був привабливішим за пана Жуна. Машинально витягнувши руку, юнак хотів було спіймати білосніжний кінський хвіст, який постійно підіймався в повітря, але, будучи улюбленим конем пана Жуна, завжди гордий і зарозумілий Байюнь раптово повернувся і хльоснув Фен Міна хвостом по обличчю.
- Обережно. - Пан Жун підозрював, що Фен Мін міг спровокувати коня. З усмішкою на обличчі він швидко затулив свого коханого від задиристого Байюня, рознімаючи їх і рубаючи перепалку на корені.
Так і не впіймавши хвіст Байюня, Фен Мін обурено дивився на коня і сказав:
- Він зневажає мене!
- А хто тобі сказав, що ти можеш задирати його? Кінь - дуже норовлива тварина, тим більше Байюнь. Він найкращий кінь.
- Мене виморожує те, що якийсь кінь дивиться на мене згори донизу. - Хлопець крізь зуби промовив: - Я хочу покататися на Байюні. Ти сказав, що сьогодні дозволиш мені покататися на ньому.
Слова юнака змусили пана Жуна примружити очі.
- Ти минулої ночі отримав поранення. Невже ти ще в змозі кататися верхи на коні?
Згадавши про своє непристойне «поранення», Фен Мін став ще злішим, ніж був, і, схопивши пана Жуна за грудки, погрозливо сказав, хоча сам до ладу не діставав йому до плеча:
- Я хочу покататися на коні. І поки я не прокатаюся на ньому, я не заспокоюся.
Знаючи про наполегливий характер Фен Міна, чоловік підняв руки на знак поразки:
- Добре, я візьму тебе з собою, і ми зробимо коло. Що скажеш, якщо ми проїдемося навколо цієї гори?
Піднявшись на коня, чоловік посадив перед собою Фен Міна і обійняв, притискаючи його до теплих грудей.
Переживаючи за поранене тіло Фен Міна, пан Жун не став шалено гнати коня, тільки дозволив Байюню повільно йти вперед. По дорозі чоловік знайомив Фен Міна з оточуючими краєвидами та заодно місцевими умовами та вдачами королівства Силей.
- Певна річ, річка Силей є найбільшою з усіх річок Піднебесної. Має два береги з дуже родючою землею. Все землеробство в Силей повністю залежить від річкової води.
Фен Мін подивився в далечінь і справді побачив одну велику річку, яка, звиваючись, тяглася на схід від міського муру. По обидва боки річки розташовувалися селянські наділи. Хоча зараз була зима, на полях ще працювали селяни. Сам Фен Мін нічого не знав про землеробство, тому дивився на це без жодного інтересу. Перевівши погляд із селянських наділів, Фен Мін подивився на високі ланцюги гір, що тягнулися до обрію і перебували за межами сільськогосподарських угідь.
- Дивись, як багато гір. Як тільки весна прийде, ми з тобою разом зберемося на одну із них.
- Ти завжди думаєш лише про розваги. Весною настане твій вісімнадцятий день народження. Ти розумієш, що це означає?
Знову політика... Фен Мін насупив брови, і, повернувши голову, подивився на пана Жуна:
- І що це означає?
- Коли спадкоємцю принцу виповнюється вісімнадцять років, він отримує право зійти на престол.
- О, я знаю, тільки після цього я поверну тобі трон, правда?
Дивлячись на нещасну мордочка Фен Міна, пан Жун розхохотався і, ніжно погладивши юнака по спині, сказав йому:
- Фен Мін, наступного року, як тільки видасться момент, і ситуація з владою в Силеї стабілізується, обіцяю... Потрібно лише почекати до березня наступного року. Знаю, це буде нелегко.
- Будь ласка, не кажи про такі серйозні речі. Ми приїхали сюди, щоб розвіятися. Чи ти з тих, хто, працюючи, не забуває про розваги, а розважаючись не забуває про роботу? - Запротестував Фен Мін.
Пан Жун на знак вибачень погладив Фен Міна по голові.
Ці двоє були майже одного віку, тільки манери тримати себе в них були різні. Дивлячись на регента, відчувалося, що він серйозніший, досвідченіший і доросліший за Фен Міна.
Поки Фен Мін дивився на пана Жуна, йому на думку спала ідея: «Пан Жун виріс серед палацових інтриг і війни за владу, та до того ж його доводилося приховувати і ховати від ворогів. Якщо говорити, хто в цій епосі найнещасніший підліток, то це він».
Окинувши чоловіка співчутливим поглядом, Фен Мін вирішив змінити тему розмови:
- Куди, ти сказав, ми поїдемо?
- Ти сказав, що навесні хочеш піднятися в гори.
- Так, правильно. Коли настане весна, ці гірські схили, напевно, виглядатимуть приголомшливо, - безглуздо хихикнув Фен Мін.
Пан Жун зітхнув.
- На перший погляд усі ці гори гарні, але не викликають ніякої симпатії. Більшість кордону Силей займають гори, орної землі мало. Через це щороку нам ледве вистачає їжі, а якщо ми зіштовхуємось із неврожаєм, нам доводиться звертатися до сусідів та за великі гроші купувати їжу.
Фен Мін підвів погляд і подивився в далечінь, і справді, лише на берегах річки Силей розташовувалися поля.
- Хоч це й гірська місцевість, земля там, мабуть, все одно родюча. Так чому ж не використовувати її як поля?
- Схили гір мають укіс, як можна на них вирощувати зерно? Та й землеробством на них незручно займатися, до того ж як їх зрошувати, якщо ця земля так високо над річкою?
Фен Мін без роздумів видав:
- Так перетворіть гірську територію. Хіба не можна створити на них терасові поля?
- Га? - Почувши незрозумілі слова Фен Міна, пан Жун надихнувся: - Що це за "терасові поля"?
Це питання змусило Фен Міна випалити, що Силей відстала держава, і в ту ж мить, бризкаючи слиною, почав розповідати, що собою представляють ці самі терасовані поля, і як їх створити. Але після невдалого пояснення юнак попросив пана Жуна зійти з коня і вже на землі, сівши навпочіпки, став маленьким каменем малювати картину полів.
Розповівши панові Жуну про конструкцію терасованих полей, які юнак бачив раніше, Фен Мін попросив чоловіка посадити його назад на спину Байюня і вирушити далі.
- Зупинися тут. - Піднявшись на невеликий схил, Фен Мін побажав знову спуститися з коня. Після чого, взявши за приклад місцевість, що була перед ними, докладно пояснив структуру терасового рільництва.
Пан Жун слухав і безперервно хитав головою, захоплено посміхаючись.
Схоже, навіть Байюнь розумів, що цей хлопчик зараз демонструє свої здібності. Опустивши голову, тварина самотньо паслася осторонь і не наближалася до Фен Міну, щоб зайняти своє місце поряд із паном Жуном.
- Що таке терасування полів, я вже зрозумів, що стосується зрошення...
- Зрошення є величезною проблемою у сільському господарстві. Я забув розповісти тобі про це. - Фен Мін зазнав впливу пана Жуна і зараз, говорячи про дуже важливу справу, надзвичайно серйозно говорив: - Наскільки мені відомо, у розвитку землеробського зрошення є кілька способів: водяне колесо та зрошувальні канали. Риючи поля на схилі гори, ми можемо використовувати кілька найпростіших способів. Перший спосіб - на схилі гори побудувати велике водосховище, в яке збиратиметься дощова вода і зрошуватиме поля, проте можна використовувати водяне колесо або застосувати щось ще, що допоможе піднімати воду в гори.
Плескаючи в долоні, пан Жун засміявся:
- Хоч я й не розумію, про яке водяне колесо і зрошувальний канал ти говориш, але накопичувати дощову воду в горах, щоб підняти орні землі, цілком можливо. Якщо це спрацює, Силей процвітатиме!
Договоривши, чоловік простягнув руки, взявши за руку Фен Міна, подивився на величні гори і зітхнувши:
- Фен Мін, завдяки твоїм словам, безліч цих пустельних гір можуть бути засіяні зерном. Ти для Піднебесної та національної політики дуже важливий. - Ці слова були сповнені подяки.
Фен Мін, мимоволі запишавшись собою, відповів:
- Звісно. Я все-таки хочу допомогти тобі стати легендою на всі часи.
Пан Жун зауважив, що Фен Мін, щойно проявивши свої здібності, раптом знову став поводитись, ніби дитя мале, і відчув, як у душі розливається тепле почуття. Відразу обвів руками талію Фен Міна, він притяг юнака до себе і легко сказав:
- Терасування полів стане важливим кроком в історії держави. А що, якщо ми зробимо що-небудь, що назавжди залишиться лише в нашій пам'яті?
- Що саме?
- Звичайно ж щось романтичне... - І з усмішкою на обличчі пан Жун схилився, нависаючи над Фен Міном.
Фен Мін, опинившись на сухій траві, зрозумів, що регент має намір зробити. Від цього його обличчя залилося фарбою, і юнак збентежено пробелькотів:
- Ти навіть не соромишся робити це серед білого дня. Та ще на додачу я тільки вчора отримав «поранення»...
Але Фен Мін не встиг домовити, як його поспішили змусити замовкнути лагідним поцілунком.
Рука пана Жуна тихо ковзнула під комір сукні Фен Міна, і пальці його почали пестити чужі соски, знаючи, що юнак не захоче відкрито опиратися.
- Ах... - Відчувши на грудях ці хтиві лапи, Фен Мін не зумів стримати тихого стогін. Рум'янець, що фарбував вилиці, спустився нижче, заливаючи тонку шию.
Пан Жун лише відчував, як від вогню, що скупчився внизу живота, одразу ж піднявся його маленький друг. Палаючи пристрастю і розуміючи, що з Фен Міном не можна поспішати, чоловік тільки й міг, що підняти стегна юнака і проводити по них руками, пестивши їх через шари одягу. Чоловік не переривав поцілунку, змінюючи губи Фен Міна, які ще ніколи не пізнавали такого раю.
Під натиском майстерних пестів пана Жуна Фен Мін на мить здався і більше не намагався вириватися чи якось захистити себе, повністю забувши про своє вчорашнє поранення.
Пан Жун розв'язав накидку, даровану імператрицею, і розстелив її на землі. І ось коли він, тримаючи на руках знесиленого Фен Міна, уклав його на теплого кожуха, раптом пролунав стукіт кінських копит.
Звук ставав все гучнішим і гучнішим, і, як виявилося, вершник мчав прямо до них.
Пан Жун мимоволі насупив брови.
Регент, взявши із собою Фен Міна, покинув палац. Хоч і говорилося, що вони лише удвох вирішили розважатися, але в таємниці від принца насправді за ними вирушили два загони охоронців. А якщо вершник зумів прорватися крізь охорону, це означало, що у палаці напевно з'явилися справи, які не терпіли зволікань.
Люди, які займають високу посаду в палаці, не мають права на особисте життя.
Пан Жун з любов'ю подивився на Фен Міна і важко зітхнув - зручний момент був зіпсований, і йому нічого іншого не залишалося, як знову взяти Фен Міна на руки і, накинувши на плечі накидку, гарненько зав'язати її, тепло укутавши юнака.
Теж почувши звук кінських копит, Фен Мін зрозумів, що на цьому їхні пести закінчено, і засмутився.
Вони разом осідлали Байюня.
Коли кінь вже спіткав двох чоловіків, з'ясувалося, що вершником справді був палацовий слуга, який прибув, щоб доповісти дуже важливі новини.
Слуга натягнув поводи, зупиняючи коня і поспішаючи.
- Вітаю Вашу Величність наслідного принца, вітаю пана Жуна.
Регент гнівно насупився.
- Що трапилося?
- Слухаюсь, пане Жуне! До палацу надійшли новини, що молодший брат Його Величності, принц-консорт Фаньцзя Ань Сюнь прямує до Силею і незабаром в'їде до столиці.
Як тільки Фен Мін це почув, у нього в голові промайнула думка: «Я ж тільки сьогодні вранці почув про цю людину, і ось після обіду він вже тут. Ань Сюнь є чоловіком принцеси Фаньцзя, і невідомо, чи приїхала вона з ним чи ні».
- Зрозумів. Ми зі спадкоємцем престолу зараз неодмінно повернемося до палацу і привітаємо його.
Сьогоднішній план вирушити на прогулянку зазнав невдачі, і пан Жун разом із Фен Міном вирушили назад до палацу.