Безсоння на двох

9 розділ

- Я так і поїду в сукні? - запитую я в Алекса, заходячи в його спальню, поки Макс разом з Лілі снідають на кухні.

- Тебе не вчили стукати? - говорить він, закриваючи свою шафу. Ніби навмисно даючи мені розгледіти своє ідеальне, чорт забирай, тіло.
Клянусь, у щоденниках вампіра він був би дуже сексуальним кровососом.

- Подобається? - запитує він, уважно вдивляючись в моє обличчя.

- Дуже, - з насмішкою кажу я.

Він підходить до мене і проводить пальцями по вигинах моєї талії, пильно стежачи за моєю реакцією.
Його дотики були ніжними, але готова закластися на свою нирку, що він хотів не цих ніжних дотиків, а набагато більше.
Зупинившись на бедрі, він опустив свою руку і прошепотів на вухо.

- Як скоро воно стане моїм? - його тихий та хриплий від бажання голос змушує тисячі мурашок пробігтися по спині, стук мого серця, здається, заповнив тишу кімнати.

- Ніколи, - кажу я так само тихо з награною впевненістю. - Швидше воно буде належати землі, ніж тобі.

Після цих слів я вийшла з кімнати, більше не запитуючи про інший одяг.

Коли я вийшла з кімнати, Макс допомагав Лілі зав'язати шнурки на кросівках. Вона щиро посміхалась і щось шепотіла Максу.

- То куди ми їдемо? - запитую я, підійшовши ближче.

- В дитячий садок, - коротко відповідає Макс.

- Ми будемо там разом з Лілі?

- Ні, - я знову отримую коротку відповідь - і це починає мене дратувати.

- Хіба Лілі не під прицілом, хіба вона не в небезпеці? - мені набридло запитувати, але не отримувати нормальної відповіді.

- Лілі лише дитина, - відповідає Макс, стаючи напроти мене. - Безумовно, вона важлива і на ній також приціл, але вона лише дитина, звичайна дитина, у якої повинне бути нормальне дитинство та вибір у майбутньому.

Я не знала, що йому відповісти. Вибір у доньки капо, невже в неї може бути вибір у майбутньому?

Після його слів ми не продовжували розмову, Лілі ніяк не відреагувала на нашу невелику перепалку.
Ми спустилися в підземельну парковку, Макс обережно посадив Лілі в автокрісло свого сірого джипу.

Всю дорогу ми мовчали, ніхто з нас не сказав ні слова. Приблизно через двадцять хвилин ми під'їхали до дитячого садка.