Безсоння на двох

17 розділ

- Як ти можеш щось готувати якщо ти каву ніяк не приготуєш. - жартома говорить Алекс заходячи на кухню. На його обличчі сяє посмішка.

А в середині мене здіймається ураган.

- Кава вже готова, - кажу я наповнюючи вазу водою. - я забирала квіти у кур'єра, тому трошки довше.

- Квіти?

- Так, квіти я замовила сьогодні, тут занадто смурно. - брешу я намагаючись стримати тремтіння рук.

Страх - привласний тобі навіть тоді коли ти сам наводиш жах...

- Чорні квіти? - Алекс вигнув брову. - ти впевнена, що вони розбавлять цю смурну обстановку?

- Я замовляла їх для того, щоб вони підійшли до інтер'єру.

- Гаразд, ходімо Макс чекає.

- Куди?

- Мені здається ми мали пити каву разом. Хіба ні?

- Ні, я піду на пробіжку.

- Ти підсипала туди отрути, - говорить Алекс підходячи ближче, все ближче і ближче поки я не вперлась спиною в кухонний острівець.

Алекс

Її зелені очі швидко бігали по моєму обличчю.

Що з нею діється?

Ці квіти... Не вона замовила їх!

Я бачив як трусилися її руки коли вона набирала воду і клала квіти у вазу. Я бачив як вона намагалась це приховати.

- Звідки вони в тебе. - кажу я підіймаючи її праву руку де на зап'ясті красувались шрами.

Лише не замикайся в собі!

Благаю говори!

- Клері!

- Не пам'ятаю. - каже вона оглядаючи шрам так наче побачила його вперше.

Я торкаюсь її підборіддя піднімаючи голову змусивши дивитися собі в очі.

Поцілуй мене... - її слова знову спалахнули у моїй голові.

І я не втримався.

Поцілував її. Тримаючи одну руку на її потилиці, а іншу на талії.
На ній було забагато одягу.
І на мені також.

- Не треба, - каже вона розриваючи поцілунок. - дозволь мені пройти.

- Куди? - кажу я досі тримаючи її притиснутою до кухонного острівка.