Безсоння на двох

10 розділ

Макс не зупиняв машину, хоча я знала, він помітив мій стан.
Він нічого не запитував і більше не вимовив ні слова, лише зробив музику гучніше.

- Куди ми їдемо? - нарешті запитала я через кілька хвилин, як тільки заспокоїлась.

- До тебе додому, - спокійно відповідає він, не відриваючи очей від дороги. - Тобі сто відсотків потрібні якісь речі.

- Під'їжджай до заднього ходу, парадний занадто... Парадний, - кажу я.

- Навіть не запитаєш звідки я знаю адресу? - на його слова я лише хмикнула і відвернулась до вікна, мені не потрібно було запитувати. Я добре знала, якщо їм щось потрібно, то знайти це лише справа часу.

Через п'ятнадцять хвилин ми були біля заднього ходу, я вийшла з машини перша, розглядаючись довкола.

- Дивишся, як краще втекти від мене, чи не так, ягнятко?

- Ягнятко???

- Вибач, стрілку, це дивна звичка, Лілі, коли виходить з машини, робить так само.

- Як саме??

- Виходить з машини і великими очима, як перелякане ягня, розглядає все довкола, от тільки в неї вони карі, а в тебе зелені.

- Лілі схожа на свого батька, - швидко кажу я, йдучи до пожежної драбини. - Усім, крім волосся.

- У неї волосся... - на мить він замовкає, обдумуючи слова. - У неї волосся її матері.

Я лише знизую плечима, піднімаючись по сходах.

- Якого біса ми йдемо пожежними сходами?

- Тому що світитись нам не варто, але якщо ти сильно бажаєш пригод на свою дупу, то я можу просто зайти через парадні двері.

Макс мовчав, скоріш за все обдумуючи мої слова, а я була цьому неабияк рада.
Мені подобалось мовчання.

Мабуть, у цьому житті я занадто романтизувала кілька речей:

Перша з них - це мовчання.

Друга - це кава, багато кави.

Третя - мабуть, це були прогулянки на самоті.

І четверта - це безсоння, яке я так ненавиділа, але водночас обожнювала.

Я жила на четвертому поверсі, мої вікна були одразу біля пожежної драбини, на ній досі стояла моя не допита кава, а вікно було відчинене.