Безсоння на двох

16 розділ

Від чого я тікаю?

Від себе! Від своїх почуттів!

Небо затягнуло чорними хмарами, наче під мій настрій.
Я відступаю від Алекса на кілька кроків і заплющую очі, намагаючись стримати емоції.

- Клері, прошу довірся мені..

Спогади

- Клері, довірся мені, цього разу все буде по-іншому.

Сьогодення

Раптово в мене потемніло в очах - і я похитнулась, Алекс одразу ж спіймав мене за руку, намагаючись підтримати.

- Не треба, - кажу я, забираючи свою руку від нього. - Все гаразд.

- Не гаразд. Ти тікаєш від чогось, але від чого, Клері?

- Так, тікаю, - кажу я, стримуючи сльози з останніх сил. - Я завжди тікаю, більшу частину свого життя я тікаю.

Я глибоко вдихаю та видихаю, відчуваючи, як труситься моє підборіддя та губи.

Невже я дозволю йому бачити свої сльози? Невже дозволю бачити мене настільки розбиту?

Та зупинити потік слів неможливо, вони рвуться на волю, вони хочуть, щоб їх проговорили.

- Я тікаю від себе, Алексе, від самої себе. Я тікаю від своїх емоцій, від того, хто я насправді, - я відчуваю сльози на своїх очах та губах - солоний присмак мого внутрішнього болю. - Я хочу бачити у дзеркалі нормальну двадцятитрьохрічну дівчину, а не монстра, убивцю, яка не контролює свій гнів, яка втрачає контроль, коли їй боляче. Я - монстр, Алексе, я - суцільна темрява, яка забере те маленьке світло, що є в тобі. Я знищу той маленький вогник.

Алекс

Її слова...

Кожне її слова було просякнуте болем.

Кожне її слово наче показувало величезну кількість шрамів на її серці.

Показувало зовсім іншу Клері Лайтвуд.

Невже вона справді вважала себе монстром?

- Я не заслуговую навіть краплі того світла, що є в тобі, - промовила вона, а сльози продовжили текти з її прекрасних зелених очей. У цих очах можна було розгледіти найпрекрасніший та найтемніший ліс на цій Землі.

Не витримавши її сліз, я знову підійшов до неї, вторгаючись в її особистий простір. Я обхопив її обличчя долонями та великими пальцями обох рук, стер сльози, які котилися по її щоках.