Безсоння на двох

2 розділ

Я знову бігала набережною, вдихаючи чисте повітря. Я бігла, не дивлячись на біль в грудях, легені розривало, пекло, та я все бігла далі. Наче намагаючись зробити все, щоб мої легені розірвались на шматки, щоб жахливий біль заглушив інший біль.

Я зупинилась біля лавочок, намагаючись вирівняти дихання. Недалеко, біля дерева стояв чоловік, він розглядав гілки дерев, наче там щось було.

- Здається, знову доведеться викликати надзвичайну службу, - говорю я, коли підходжу ближче до чоловіка. Він був одягнений в темно-синій костюм, ладна посперечатися, що під його піджаком кобура з пістолетом або ніж. А може і те, і інше. - Тут на цьому дереві часто застрягають кішки, рятувальники бувають тут регулярно і дістають їх з дерева.

Кажу я і піднімаю свій погляд на гілки дерев, але на дереві не кішка - там дівчинка. Маленька дівчинка, років п'яти, сиділа на дереві, міцно обіймаючи гілку, її біляве волосся було закладене у два милих хвостики, кінчики закрутились у маленькі кучері, а біля чола були завитки, як у баранчика.

- Нічого собі у вас кішка, - кажу я, дивлячись на дівчинку. Декілька секунд я згадую, де я її бачила, а тоді згадала..... Чорт, це донька Александра.

- Ліліана, прошу тебе злізай звідти, - здається, це її охоронець, в його голосі відчувається нетерплячість, напевно, він вже довго вмовляв її спуститися.

- Отже, тебе звуть Ліліана, - кажу, підходячи ближче до гілки. - Я Кларисса або просто Клері.

- Я Лілі, - тихо відповідає дівчинка.

- Я б з радістю потиснула тобі руку, але ти занадто високо, Лілі.

Ліліана незграбно намагається спуститися, але її нога не потрапляє на потрібну їй гілку, і вона падає.

Все стається раптово: Ліліана падає з дерева, її охоронець реагує миттєво, але він стоїть занадто далеко, я стою ближче, тому швидко ловлю дівчинку, але сама сильно вдаряюсь об землю.

Лілі опинилась в моїх обіймах, я відчувала сильний біль в районі ребер, можливо, я знову пошкодила одне з них.

- Ліліана, - тихо кажу я, притискаючи дівчинку до себе. - Ти ціла.

Вона легенько киває, і я сприймаю це як так. Її охоронець забирає Лілі та допомагає мені підвестись.

- Дякую, - скупо говорить він, наче ніколи не говорив цього слова.

- Ви б зробили те саме на моєму місці, - коротко кажу я, намагаючись посміхнутись, а не врізати йому по пиці.

- Макс, ти не розкажеш татові, - тихо говорить дівчинка. Отже, охоронця звати Макс, прямо, як собаку мого дитинства у дворі.

- Звичайно, розповім.

- Не потрібно її карати за це. Усе обійшлось, з усіма все добре. Вона лише гралась.

- Ліліана, - я чую голос ззаду себе. Холодний та різкий. Як можна з таким холодом говорити до маленької дівчинки? Коли я повертаюсь, то за своєю спиною бачу Алекса -  батька Лілі. Капо Нью-Йорку. - Далі я сам, Макс.

Його карі очі були схожі на холодну каву з льодом. Рукава його сорочки були засученими по лікоть, перші два ґудзики розстебнуті.

- Вона лише гралась, - кажу я і ледь чую власний голос. Господи, цей двохметровий дядечко енергетичний вампір чи що?

- Я не запитував тебе, - різко говорить він. - Максе, відведи Лілі в машину, чекайте мене там.

Макс веде Лілі в сторону машини.

- Я не пам'ятаю, щоб ми переходили на ти, - так само різко відповідаю я.

На його обличчі з'являється здивування, навряд чи з ним так говорила хоч одна дівчина в його житі, навряд чи з ним взагалі так хтось говорив.

- Я дякую за те, що ви зловили мою доньку, коли вона падала, - спокійно говорить він і дістає з кишені ручку та блокнот для чеків, швидко виводить там щось ручкою і відриває. - Візьміть ще ось це в якості подяки.

Коли я дивлюсь в його спокійне, проте серйозне лице, мені хочеться розсміятись. Він зараз пропонує гроші тій, хто буквально завтра залишить його доньку без батька, тій, хто забере його життя.

Ну гаразд. Гроші ніколи зайвими не будуть.

- Краще слідкуйте за своєю донькою, - кажу я, забираючи чек.

Ну що ж, принаймні в мене буде більше грошей і більша ймовірність того, що мені вдасться сховатись після всього цього.