Мої вірші

Сам

Ковтаючи сльози самотні, гіркі,
Я не знала, що, загалом чекає мене...
Бо життєві стежки були надто стрімкі,
Була лише думка: "Коли ж це мине?!".

Мені було важко, часом від себе огидно,
Я старалась нікому не вірити,
І часто слідкувала надо вже пильно
Щоб не збовкнути чого зайвого і болюче правдивого.

З дитинства казали: " Брехати - це гріх! "
Але щодня ми все таки брешемо...
Все нормально, ми кажемо, й виводим на сміх
Весь свій біль... Продаєм його дешево.

Всі емоції, почуття і довіру заштовхали
Поглибше у серце, не кажучи
Вже про образи, що мали
Місце, коли плачеш, скаржачись.

Це, звичайно, прекрасно, коли здається,
Що все чудово і зрозуміло,
Наче немає тих болючих ран на серці,
Які вбивають зсередини повільно.

В такі моменти забуваєш про горе і смуту,
Забуваєш, як отруює самотність.
Не згадуєш про тисячі слів лайки і бруду,
Що заповнюють холодну пустотність.

Ти шукаєш людей, їх емоції, нові погляди,
Тільки губиш себе у всьому цьому.
Та трапляються самі лиш напівмертві нелюди
І відчувається безкінечна втома.