Шукаючи особливу легенду свою,
Не дивишся зовсім під ноги.
Навіть коли ти на прірви краю
Звернути назад вже не взмозі.
І кроки твої відлунюють гучно,
Але важко іти про дорозі
Та стогін твій тяжкий все таки чутно,
Неначе ідеш про морозі.
І справді, навколо крига крихка
Під ногами скрипить боязливо,
Та усмішка губи розтягне легка
І йдеш ти вже кроком сміливим.
Ти наплював на горе своє,
Неначе була це калюжа.
Знай же, завжди, так воно й є,
Спрага тебе ще замучить.
ВЫ ЧИТАЕТЕ
Мої вірші
RandomТут я викладаю свої думки, емоції, почуття і, часом, страхи... Тематика різноманітна. Любіть мистецтво, в якому б вигляді воно не було...
