Мої вірші

Ми лиш Люди

Ми тільки люди, ми не Боги
І ми чекаємо на Смерть.
Ми здобуваєм перемоги
Й Життя пускаєм шкереберть.

Ми допускаємо помилки,
Із них виносимо урок.
І зустрічаєм понеділки,
І робимо наступний крок.

Ми сміємося й плачем гірко
І страшимося темноти.
Шукаємо у небі зірку,
Що буде далі нас вести.

Ми вміємо любити вірно,
Або ховати почуття,
Боротися і непокірно
Дивитися у майбуття.

Ми можем бачити прекрасне
В нічній і тмяній простоті,
Дивитися як сонце гасне
І бути тут на самоті.

Щасливі навіть як самотні,
Щасливі у любові з ним,
Щасливі навіть в дні спекотні,
Щасливі ранком мовчазним.

Ми з кожним кроком веселіше
Наздоганяємо роки,
І з кожним днем все доросліші
У голові стають думки.

На серці стало більше шрамів,
Набралась досвіду душа,
І пам'ять ще бередить рани
Наш розум зовсім не втіша.

Ми бережемо кожний спогад,
Неначе це найбільший скарб.
Хоч став сивішим з віком погляд,
Не втратив світ яскравих фабр.

Не стали меншими тривоги,
Життя - ще досі круговерть,
А ми лиш люди, ми - не Боги,
І ми очікуєм на Смерть.