Не люблю, коли вітер осінній
Носить краплі дощу на собі.
Бо не води морів носить пінних,
То він сльози розносить мої.
Мені важко вдихнути від болю,
На легенях неначе туман.
Він стискає своєю журбою.
А в думках наче синій дурман.
І так ріже у горлі, як льодом,
Що застиг від холодних вітрів,
А у носі лиш запах погоди,
Тільки запах дощу носіїв.
То не град, то думки зледенілі,
То покинуті мною слова,
То забуті у мисліях мрії,
І у них я забута сама.
Я втонула в проблемах, як в морі,
Я втонула у смутку ночей,
І з води мені видно, як зорі
Ношу скидають з плечей.
Ця вода затікає у душу,
Замерзає, замінює кров.
Силу волі я вже не примушу
Розпалити у серці любов.
Снігом вкрита, притрушена снами,
Я лежатиму в морі, на дні.
А думки мої, наче човнами,
Пливтимуть на зустріч весні.
ВЫ ЧИТАЕТЕ
Мої вірші
De TodoТут я викладаю свої думки, емоції, почуття і, часом, страхи... Тематика різноманітна. Любіть мистецтво, в якому б вигляді воно не було...
