Мої вірші

Обірвані крила

Забуте щастя на вітрині,
Воно нікому не прийдеться,
Нам рвали крила ж бо на спині,
Адже воно так і ведеться:

"Дійшов до піку? Опустися!
Мені байдуже, що ти плачеш!"
Ти вже не в силах підвестися,
Ти через біль світу не бачиш.

І він тече по твоїх жилах,
Пече і спалює щосили,
На окривавлених бо крилах
Зіяють рани... Так лишили.

Дрижать коліна, очі ріже,
І серце ниє у грудях,
А у думках бо тільки грішне,
І у очах бліда нудьга.

Наш світ ламає в нас людину,
Стирає в попіл, їсть нутро,
Стріляє в тебе щохвилини,
Встромляє в ребра, як перо.

Ти намагаєшся боротись,
Лишитись тим, яким ти є,
Ну, і продовжуєш колотись
В людські шипи, та сльози ллєш.

Ти рвешся через терен болю,
Цькуєш себе і жили рвеш,
І п'єш страждання, сильно, вволю,
І страхи жадібно гребеш.

З'їжджаєш з глузду, та не швидко,
Кошмари замінили сон,
І від самого себе бридко,
Бо з губ зривається прокльон.

Чорнієш в серці, зогниваєш,
Ти злився з масою людей,
Ти не живеш. Ти - виживаєш
Серед страшних, сумних ночей.