Мої вірші

Я і мій меч

В забутому спокої літніх ночей
Я вдихаю холодне повітря...
І окроплені кров'ю мільйони мечей
Здіймають у небо всі вістря

Мені боляче думати - я одна з Них,
Одна з тих, хто вбивав невиновних...
Тут немає ні прощення, ні слів пустих,
Лиш каяття невимовне.

В голові пустота, мов кришталь, дзеленьчить,
Та мій розум із мене регоче...
А у роті смак крові огидно гірчить
І серце шалено клекоче.

Тяжко дихати... Що це? Невже це... Туга?
Та по кому? Нікого ж немає!
Я короля ж бо покірна слуга
І нічого вже більш не займає.

Мені кажуть: "Роби!" - я роблю, це наказ,
Мені кажуть вбивати - убию...
Як хотілось мені все покинуть, не раз,
Бо душа так болить, сильно ниє.

Жити легко, коли в тебе є господин,
Але солодко бути самотнім,
Коли тільки існують ти, вітер і дим,
А все інше в світі вже потім.

А я мріяла бути сама по собі,
Я хотіла би бути самотня,
Але, витерши кров на своєму чолі,
Я продовжую мовчки боротись.