Мої вірші

Мій геній

До сонця дотягтися ми не в силах,
А серце показати ще трудніш.
І граєм ролі сильних і стожильних,
Та з кожним днем стаємо все блідніш.

І кожний сірий будень нас ламає,
Як наче наші душі вже без сил,
І впевненості в серці вже немає -
Згубилась в мглі яскравості світил.

Ми забуваємо про те, на що ми здатні,
Ми забуваємо всі мрії, почуття,
І тонем в світі, але лиш в кімнаті,
І там, де були квіти - лиш сміття.

І в кожному вмирає геній тяжко,
Він забувається, неначе сон ясний.
Й людині зрозуміти дуже важко,
Що залишив життя він уві сні.

Він міг творити вірші і картини,
Й звучати, як маестро, на трубі,
Писати звучні оди щохвилини,
А він потух у тяжкій боротьбі.

І в кожному життя ламає стержень,
Реальність розбиває міражі,
І зрада в серці - як дошкульний блазень,
І біль немислимо виносить віражі.

І дивимося в небо - тільки хмари,
Вони нам сонце заступили знов.
І дощ на плечі ллє, немов удари,
Він проморожує нам плоть і кров.

Сьогодні всі слабкі і потайливі,
Виштовхують любов з своїх думок,
Й погода навкруги нам тільки млива,
Бо пали нижче, ніж земля й пісок.