Мої вірші

Зотлілі ночі...

Зотлілі ночі, плескіт моря,
Безкаїй горизонт подій...
І гіркуватий присмак горя,
І тріпотіння твоїх вій.

І зігріваючі обійми,
Як признак твоїх почуттів,
І самозрушуючі війни
Самих підозр, передчуттів.

Душевний спокій тиші, зорі
І рівне дихання легень...
Думки у тебе ніби хворі
І повні вигадок, легенд.

І відчувається двояко
Твоя любов, вона пече.
Для мене це було би знаком,
Та я слабка до тих очей.

А очі карі, майже чорні,
Неначе космос, повні зір.
Та риси твої бутафорні
І через них глядиться звір.

Твоя закоханість - потворна,
Вона отруює мене
І, наче сила непоборна,
У відчай смутку та жене.

Візьму я ніж і вирву серце,
Та не твоє - його нема.
Уб'ю своє на піку терцій,
А кульмінація - зима.

Зима в душі, зима у думці,
Мені так байдуже до всіх,
Я теж тепер серед безумців,
Всередині у котрих сніг.

Хтось каже: "Ба, ти божевільна!"
А хто зна, люде, може й так!
Бо я від нього знову вільна!
Й відчую новий життя смак!